Розділ 42.

Олег.

25 грудня. З Різдвом.

Я прокинувся цього чарівного ранку раніше за моїх дорогоцінних дівчат. У домі було так тихо, що навіть ялинка здавалася живою. Лампочки світилися м’яко, ніби боялися розбудити Різдво завчасно. Запах кориці ще вчора в’ївся в повітря, і кухня пам’ятала сміх Жасміни та Богдани. 

Відкинувшись на подушки, деякий час дивлюся на стелю. Потім повертаю голову і позираю на порожнє місце поруч із собою. 

На який біс мені двоспальне ліжко, коли я сам? Взяв дурнувату звичку зі шлюбу, що ліжко має бути просторим. 

Аврора пішла, а я навіть ліжко не змінив. Тому що… 

Тому що хотів відчувати ілюзорне тепло її тіла. Вірити, що воно ще залишилося. 

Сентиментальний телепень. 

Про Аврору думаю недовго, тому що думки перескакують на Богдану. Красуня, мабуть, спить. В іншій кімнаті. Далеко від мене, відгороджена стіною. 

За час, що молода жінка прожила у моєму домі, стільки всього змінилося. Нехай не фізично, а морально, але…

У домі запанував ідеальний порядок. Богдана на вихідних бралася прибирати особняк. Будинок великий, тому раніше доводилося викликати службу клінінгу. Скільки не говорив дівчині, що вона не зобов’язана бігати зі шваброю, та вона наче не чує. 

На столі тепер завжди гарячі страви. Підлегла наче сказилася і робить усе, щоб виглядало ідеально. 

Щоранку я знаходжу чисту випрасувану сорочку, а Жасміна — чергове платтячко. 

Та найголовніше, ми змінилися. Я і Жасміна. 

Тепер ми наче справжня родина. Ми утрьох. 

Доня щиро сміється, спілкуючись з Богданою. Інколи вони передають одна одній Топтика, ховаючи ведмедя і знаходячи його. 

Перед сном Богдана завжди розповідає Жасміні казку. Щось підказує, наче жінка придумує сама. Вони не про слабких принцес і драконів. 

Казки про щирість та взаємоповагу. Навіть казками не назвеш. 

Сиджу поруч у цей час і слухаю. Богдана вчить доню самостійності, а Жасміна із задоволенням поглинає ці знання.

Також встигли ще пару разів провести разом час за межами дому. Сходили таки на ковзанку, в кіно… зробили те, що у мене практично не виходило зробити з донькою, коли був сам. 

Богдана - ідеальна особиста помічниця. Ідеальна фіктивна дружина та мама. Як на замовлення. 

Але чи хочу, щоб все це щастя, яке відчуваю, закінчувалося? 

Питання, яке не дає спокою останні два тижні. 

З цими ж думками підводжуся з ліжка, вдягаю халат, йду на кухню, роблю собі каву. 

Потім йду до вітальні. 

Стою з чашкою кави і дивлюся на вітальню, яку ми прикрашали утрьох. Ми. Слово, яке лякає і гріє одночасно. 

- Тату, - сонний голос почувся з коридору. 

Жасміна вибігає в піжамі з оленями, одразу кидається до ялинки. І тут тримає свого ведмедя. 

За нею, трохи невпевнено, з’явилася Богдана. 

І це ж треба!

Натягла мого светра, який їй занадто великий. 

Розпатлане волосся надає дівчині такої чарівності, що на мить завмираю і трохи не проливаю набік каву. 

У цей момент виглядає так, що хочеться відвести погляд, хоча ж нічого… 

- З Різдвом, - говорить тихо, ніби це щось особисте між нами. 

- З Різдвом, - відповідаю і тут же відчуваю, як це слово, вперше за багато років, перестало бути порожнім. 

Зараз я не тільки з донькою, але і разом з вродливою жінкою. Ця жінка не Аврора. 

Як же я цьому радий! 

Заспана Жасміна прокидається все більше щомиті. Хапає Богдану за руку. 

- Мамо, можна подарунки?

Говорити це так легко. Без паузи. Без сумнівів. 

Щиро вважає Богдану мамою. Або ж просто гарно грає роль. 

Ні. Діти не вміють прикидатися. 

Богдана ж на мить завмирає. Я це бачу. Не відсмикує руку, не виправляє доньку. Присідає поруч, усміхається так мило, що навіть починає щеміти у грудях. 

У мене. 

- Звісно, сонечко. Але спочатку сніданок. Підемо у їдальню. Хто там буде їсти кашу з фруктами? 

Дівчинка сміється, щасливо обіймає Богдану. Сяє яскравіше за ялинку, яку увімкнемо ввечері. 

- Коли цукерки і тортик? 

- Увечері, принцесо. Як сядемо за різдвяну вечерю. 

Ми сиділи за столом утрьох. Мені дісталася почесна місія нарізати різдвяний кекс, Богдана наливала какао. Жасміна розповідала, що подякує Санті за набір прикрас. 

Все це виглядало так буденно, що навіть стало ніяково.

Так живуть сім’ї. Справжні, не так, як у мене. 

Потім, коли Жасміна відкривала подарунки, сміялася та притискала їх до грудей.