Розділ 35.

Ступивши на поріг будинку, одразу бачимо Жасміну. У рожевому домашньому платті, у волоссі бантики такого ж кольору. 

Донька, наче знала, що приїду не сам, в очах мерехтить блиск, який яскравіший за різдвяні вогники. 

На мить зупиняється, побачивши мою супутницю. Завмирає, але потім… 

- Богдано, - кидається до неї і обіймає так, наче знала все життя, - як же рада тебе бачити. 

Повертається до мене і також обіймає. Так міцно, наскільки здатні її рученята. 

- Дякую, тату. Велике спасибі. Тепер я і Топтик такі щасливі. 

Богдана опускається навпочіпки, знову обіймає дівчинку і сміється так, що на мить забуваю, як дихати. 

Невже діти здатні так впливати на дорослих? Маленькі янголятка, що роблять життя дорослих трошки добрішим та кращим.

Господарю, - до нас підходить Агата, яка чекає подальших розпоряджень. 

- Агато, можете їхати додому, - промовляю до неї, - як бачите, є кому побути з Жасміною. 

Вона киває, швидко зібравшись, йде з дому. Узагалі вона рідко коли затримувалася, завжди готова піти раніше. 

Неважливо. Вона багато років з Жасміною, і поки не було нарікань на її роботу. 

Як тільки знімаємо взуття та верхній одяг, донька хапає нас обох за руки і тягне за собою: 

- Ходімо до вітальні. Там вже стоїть ялинка, хочу, щоб ви побачили. 

Утрьох заходимо до великої кімнати, бачимо зелену красуню. Стоїть висока, пухнаста, ще не прикрашена, але вже готова до того, щоб ожити. 

Коробки з іграшками, розкидані навколо, нагадують чарівні, кольорові островки, які подарують нам магію Різдва, що наближається. 

Білява дівчинка піднімає на нас погляд, який світиться нетерплячим щастям:

- Давайте зробимо нашу ялинку чарівною. 

- Згодна, - говорить Богдана, - прямо зараз приступимо до цього. 

Дівчата сміються, обирають, з якої іграшки почати, а я просто стою та милуюся. Не відчуваю себе зайвим, навпаки, я тут головний. 

Головний у домі, в якому за довгий час так затишно, що хочеться, аби цей вечір ніколи не завершувався. 

Починаємо з гірлянди. Мабуть, це одна з тих традицій з Жасміною, на яку знаходив час, аби її дотриматися. Плуталися в ній, сміялися. 

Сьогодні плутаємося вже втрьох. І це незвично, не приховаю. 

- Тримай кінець, - простягаю гірлянду новоспеченій мамі Жасміни. 

Наші пальці випадково торкаються, але цього виявляється достатньо, щоб по спині пробіг тонкий, миттєвий імпульс. 

Богдана також це відчуває, інакше б так не поглянула. Та ми обидва робимо вигляд, що цього не сталося.

Жасміна схожа на маленький новорічний вогник, що не затихає ні на мить. Розглядає коробку з іграшками, сідає прямо на килим. 

- Це ж треба. Тут є невеликий янгол! Ця куля блискуча, наче цукерка. Яка вона красива! Неймовірна просто! 

Богдана сідає поруч з моєю донькою, допомагає відкрити іншу коробку. Все це виходить у молодої жінки так невимушено та природно… 

Вона стане, у майбутньому, чудовою дружиною та матір’ю. Якомусь чоловіку пощастить, але не мені. 

Гірлянда вже світить теплим жовтим, від чого вітальна здається ще більш затишною, домашньою. 

Дивлюся на них. На доньку, яка світиться щастям, на дівчину, яка так швидко вписалася у нашу атмосферу. Ніби завжди була тут. 

Ця думка лякає, але одночасно тягне до себе сильніше.

- Олеже, ти високо повісиш? - гостя (чи тепер вже господиня дому) дивиться на мене, тримаючи у руках велику червону кульку, - я не зможу дотягнутися. 

- Без проблем, красуне, - беру у неї іграшку, підходжу до верхніх гілок. 

Коли звертаюся до Богдани таким чином, помічаю погляд доньки. Жасміна усміхається, їй подобається слово «красуня». Найбільше подобається те, що адресоване воно милій шатенці. 

Доки вішаю, Богдана підходить, щоб перевірити, чи рівно я вішаю. За мить опиняється майже у мене за спиною. 

Відчуваю тепло її тіла, аромат шампуню, ловлю себе на тому, що хочу обернутися. Просто подивитися на неї близько. 

Заборонено близько. 

Мить рятує Жасміна, яка звертається до мене: 

- Тату, ти завжди вдягав зірку на верхівку. Але сьогодні зробите це разом. Ти і Богдана. 

Поглянувши на Богдану, бачу, як та зніяковіла:

- Навіщо, люба? Нехай вже твій тато сам…

- Бо якщо зробите це разом, тоді ялинка стане особливо красивою, - випалює моя маленька білявка.

Не стримуючи посмішки, кажу:

- Жасміна має рацію. Богдано, ти справді робиш цей вечір… іншим. Кращим.

Погляди зустрічаються, на щоках підлеглої помітно зовсім легенький рум’янець.

- Добре, - каже вона, - зробимо це разом.