Розділ 34.

Олег.

Ми, що, зговорилися? Знаходимося у кабінеті та мовчимо, наче води у рот набрали. Розумію, що розмова між нами нагадує якусь казкову маячню. Ту маячню, яка могла статися тільки на Різдво.

 Не сталася б, якби доня не вірила у ті казки.

Вона ж ще дитина, це нормально.

Але чи повинні ми з Богданою вірити? Сама фраза «стати мамою Жасміни на Різдво» звучить божевільно, як і те, що відчуваю, коли ця дівчина поруч.

Вродлива, чуйна та бажана.

 Дивно те, що навіть не хотілося виглядати переконливо, грати роль хорошого батька. Я просто знаю, що Жасміна прив’язалася до Богдани.

Це вперше моя доня проявляє до когось симпатію, крім мене. Я також відчуваю до спокусливої шатенки більше, ніж маю право.

 І це мене лякає…

Узагалі, я не повинен був погоджуватися на прохання Жасміни. Не повинен був навіть думки припускати про те, щоб вплутувати красуню у наші з донькою різдвяні мрії. 

Після того, як минуть свята, все повернеться на свої місця. Богдана стане моєю підлеглою. Я ж знову вдягну той холодний костюм керівника, зроблю вигляд, що нічого не відчуваю і нічого не було. 

Дивлюся на тендітну дівчинку, постать якої здається такою крихкою, що страшно торкнутися. Хоча хотілося б обійняти і не відпускати. Тримати в обіймах, захищаючи від цього світу.

Тримати в обіймах двох моїх любих дівчаток… але ні. Я дав слово, що донька завжди буде на першому місці. 

Більше не дозволю розбити собі серце. 

Богдана продовжує дивитися на мене, у блакитних очах здивування, недовіра, трошки образи. 

Ніби я прошу більше, ніж маю право. 

Розумію дівчину, Богдана нічого мені не винна. Я збираюся її використати, прошу приміряти роль, яку зніме після свят. 

Богдана добра, чесна, самостійна. Не повинна грати роль жінки, яка… мені подобається. 

Так, подобається. Це факт, від якого тікаю практично з першого дня. 

Саме тому відчуваю страх. Боюся, що пару тижнів свят стануть занадто теплими. Що я звикну до її присутності настільки, що не зумію відпустити. 

Вона піде, тому що повинна піти. Тому що так правильно. 

Я залишуся з дитиною, роботою і порожнім серцем, яке сам же навчив не довіряти. 

Занадто боляче.

То навіщо я узагалі це запропонував? 

Відповідь проста. Тому що дуже хотів. Не тільки заради Жасміни, але й заради себе. Складно пригадати, коли я щось хотів особисто для себе. 

- Олег, я згодна, - тихо говорить Богдана, але її голос лунає всім кабінетом. 

Піднімаю погляд на Богдану: 

- Ти впевнена? – кажу це так, наче хочу підштовхнути дівчину відмовитися. 

- Це заради Жасміни, - відповідає шатенка, - не можу їй відмовити. Якщо від мене залежить її щастя, то я піду на відчайдушний крок. Нехай це навіть просто гра. 

Сідаю поруч з вродливою дівчиною, беру її за обидві руки. Виходить, ця молода жінка тепер мама Жасміни і… моя дружина.

Дякую, - тихо кажу, - я вмію бути вдячним, Богдано, - як тільки пройдуть свята… 

- Пізніше це обговоримо, - усміхається підлегла, - до Різдва залишилося не так довго. Треба підготуватися, подумати над тим, як влаштувати Жасміні справжнє свято. 

- Тоді почнемо з простого, - промовляю, намагаючись приховати хвилювання, - поїдеш сьогодні до нас. Разом прикрасимо ялинку. 

- Із задоволенням, - знову усміхається темноволоса панянка. 

У грудях стискається так, наче кличу її на щось більше, ніж сімейний вечір. 

Хоча може, то для мене так важливо? Хто знає, як ставиться до цього всього Богдана. Може, для неї це не більше як цікава різдвяна пригода? 

Ще й можливість заробити до основної зарплати. 

На вигляд дівчина виглядає неймовірно щирою та доброю. Але ж в Аврори також янгольська зовнішність. І до чого це призвело? 

- Богдано, тільки домовимося: на роботі нічого не змінюється, - знову вмикаю «суворого начальника», - я твій бос, ти моя підлегла. Те, про що домовилися, за межами роботи та у присутності Жасміни.

Згодна, - відказує Богдана. 

Знала, що зрозуміє. За той час, що працює асистенткою, не доводилося пояснювати двічі. Розуміла з півслова, інколи навіть узагалі не потрібно нічого говорити. 

- Тоді йди, працюй. По завершенню робочого дня зайду по тебе. Скористайся можливістю та поглянь, які є ресторани для новорічного корпоративу. Думаю, де влаштувати свято для співробітників: у компанії чи у місті. 

- Все буде зроблено, - дівчина моментально «вмикає» сумлінну підлеглу та виходить з кабінету виконувати доручення. 

Залишаюся сам серед тиші кабінету. От і все. Справу зроблено.

Підходжу до вікна і дивлюся на зимовий Київ, прикрашений новорічними вогниками. Неймовірне завершення року, нічого не скажеш.