Розділ 30.

-  Жасміно! Що ти тут робиш, бешкетниця? Чому сама? Хоч би попередила, що приїдеш. Де Агата? 

- Я відпустила її, - говорить донька, - сказала, що вона може бути вільною, за мною тут приглянуть. 

Бачу, як насупився Олег, і розумію. Жінка, яка має наглядати за дитиною, йде, тому що шестирічна господарка дозволила? 

Безвідповідально. Мені б також подібне не сподобалося. 

- Татку, нічого ж не трапилося, - щебече дівчинка, - я приїхала, бо так за тобою скучила, не уявляєш. У тебе важлива зустріч, але я б просто посиділа під кабінетом та зачекала. Можна ж, так? 

Жасміна так чуттєво притискається до тата, що навіть не уявляю, як цьому янголу можна відмовити. 

- Звісно, що можна, - говорить чоловік, куйовдячи доньці густе волосся, - до того ж ми скінчили роботу раніше. Ти, мила, наче відчувала, що так буде.

Почувши це, червонію, знову не знаю, куди себе подіти від сорому. Це начальник натякає на те, що через мене зірвалися важливі справи? 

Жасміна дивиться на тата, піднявши голівку, усміхається. Олег усміхається у відповідь, і вперше бачу настільки теплу та добру усмішку у цього досить суворого чоловіка. 

Так! Це ж його доня! 

Будь-який чоловік, навіть король світу, буде зовсім іншим з двома коханими жінками. А саме: донькою та дружиною. 

Доньку бачить перед собою, а от кохана жінка… я так зрозуміла, що з цим в Олега не склалося. 

Як можна покинути такого красеня, як він? 

Як можна залишити настільки вродливу та слухняну дитину? 

Знаю Жасміну зовсім недовго, але бачу, що це просто знахідка. Не вередлива і розуміюча.

Знаєш, доню, у мене ідея виникла, - продовжує Олег, - зараз ще не пізно, чому б нам не поїхати у центр міста? Морозу немає, панує різдвяна атмосфера. Чому б не махнути на все рукою та не прогулятися? 

Жасміна дивиться на тата, потім на мене. У великих блакитних очах дівчинки бачу недовіру, змішану з таким шаленим щастям, що, здається, дитина зараз застрибає від радості. 

- Тату, ти правду кажеш? Ми поїдемо у місто і будемо гуляти? 

- Даю щире слово. Прямо зараз. 

Дитина з радісним криком зістрибує на батька, міцно обіймаючи. Усміхаюся та встаю зі стільця: 

- Олег Миколайович, я тоді піду. Побачимося…

- Не зрозумів, - сказав темноволосий красень, - ти не йдеш з нами? Ми з Жасміною дуже сподівалися, що складеш компанію. 

В якийсь момент відчуваю, наче блискавка пронизала. Олег та Жасміна хочуть, щоб я пішла з ними? Але навіщо? Я ж чужа людина для них. 

- Навіть не знаю… 

Олег ставить Жасміну на ноги, так підбігає до мене і хапає за руку, стискаючи маленькими долонями. 

- Богдано, ходімо з нами. Я хочу ялинку побачити. Хочу погуляти центром, я там давно не була. Будь ласка! 

- Я також прошу, - говорить Олег, серйозно дивлячись на мене темними очима. 

Вони що, змовилися? Зарані вирішили, що так буде? Навряд!

Думка про те, що гулятиму разом з начальником та його чарівною донею, зігріває, наче сиджу біля каміну. Потрібно зовсім небагато, щоб здатися. 

- Впевнені, що не буду вам заважати? - запитую, щоб уже точно переконатися. 

Батько та дочка синхронно кивають, а я не в змозі відмовити. Звісно, можливо, було б правильно трошки посперечатися, показати, що не так вже й хочеться. 

Та не вмію брехати. Жасміна чарує, наче маленька лісова фея, Олег… до нього мене тягне, як магнітом. 

Думаю про те, що не варто опиратися. Нехай вже так і буде. Хоча б тому, що все це не має майбутнього. 

Через десять хвилин сидимо у машині. Помічаю, як Жасміна зачаровано спостерігає, як за вікном починає падати сніг. Великі та пухкі пластівці снігу велично падають з темного неба. 

- Ну що, леді, поїхали, - говорить Олег, заводячи машину, - зробимо цей вечір ідеальним. Думаю, це буде нескладно з такими чарівними створіннями, як ви.

Жасміна сміється та плеще у долоньки. Зараз вона схожа на справжню дитину. Не на ту задуману і трошки сумну дівчинку, якою буває, коли чекає тата.

Я просто дозволяю собі відчути справжнє щастя. У чому причина? Невідомо. Це не моя родина.

Олег не мій чоловік, Жасміна не моя донька. Але чому я зараз відчуваю себе так, наче…

Наче я на своєму місці? Мовляв, так і повинно бути. Що я могла б стати гідною дружиною Олегу Вінському і замінити Жасміні маму, якої у тої ніколи не було. Точніше, десь вона є, але білява крихітка її ніколи не знала. 

Життя — дивна штука. Ще місяць тому страждала від того, що мене зрадив коханий. Вибрав кращу подругу, забувши про мої почуття. 

Тепер сиджу у розкішній машині, поруч зі своїм начальником, до якого… 

Невже щось відчуваю? Якщо так, то краще зав’язувати з цим. Не хочу під самісіньке Різдво вдруге розбити собі серце.