Розділ 27.

Богдана.

Настав ранок понеділка, варто налаштовуватися на роботу. Щиро кажучи, я рада цьому. Робота на престижній посаді, постійна зайнятість дозволяє забути про особисті переживання та проблеми. 

Як навмисне, продовжую думати про Пашу, але навіть не намагаюся позбутися цих думок, тому що це безнадійно. Ще не пройшло достатньо часу, щоб я могла не відчувати гіркоти від розставання. 

Але разом з тим ловлю себе на думці, що образ колишнього хлопця потьмянів. Перед очима постійно виникає інший, який належить Олегу Миколайовичу Вінському. 

Та не треба тішити себе надіями. Чоловік чітко сказав, що між нами можуть бути виключно ділові стосунки. Та й узагалі, на що я сподіваюся? Думала, що шеф, запросивши до ресторану, запропонує зустрічатися? 

Серйозно?

Не буде такого ніколи і не треба. Краще радіти дрібничкам. Скоро Різдво, вулиці Києва вже починають прибирати до свята. Ще трохи, і засяє все навколо новорічними вогнями гірлянд, ліхтариків та іншими прикрасами. 

Пам’ятаю, як у дитинстві любила Різдво. Та й зараз нічого не змінилося. 

Потім почнеться новий рік, з новими надіями, планами та сподіваннями. Хто знає, може, у новому році вийде знайти щире кохання. 

«Чи краще не треба? Без стосунків все набагато простіше. Немає коханого, тоді немає і зрад, переживань». 

На тому і вирішила. Годі думати про кохання та іншу маячню. Робота і тільки робота! 

Мені ще потрібно довести Олегу, що я першокласна асистентка. 

Правильно! Ось на цьому і зосереджуся. 

Доки збираюся на роботу, на телефон приходить повідомлення від Михайла: 

«Богдано, сподіваюся, непорозуміння більше немає. Даю слово, що більше тебе ніхто не звільнить».

Одразу відписуюся: 

«Велике спасибі, Михайло Миколайович. У тому, що сталося, є і моя провина. Випадково пролила каву на начальника. Тому для мене це також гарний урок». 

Відчуваю відповідальність за всю історію, що сталася між нами, включаючи ресторан. Нічого. Буде час все виправити та показати, що ділові стосунки можливі на вищому рівні. 

Ретельно готуюся до робочого дня. Олег говорив, що приїдуть якісь важливі спонсори, які готові інвестувати кошти у виробництво косметики. Якщо все вийде, для компанії відкриються нові перспективи. 

Хоча, на мій погляд, їх і так достатньо, але ніколи не варто зупинятися на досягнутому. 

Чи варто? 

От я, наприклад, вірила Паші до останнього. У що це вилилося? 

Годі!

Зараз поїду на роботу, пропрацюю цілий день, доведу, що не дарма встановили таку зарплатню. 

На роботу вдалося добратися без пригод. Не знаю, чому кияни не полюбляють громадський транспорт. Ніяких заторів, бензин витрачати не потрібно, відповідати за поїздку також. 

У компанії метушня, я хоч і приїхала вчасно, але там вже все готують до прийому гостей. Не втрачаючи часу, постукавши, заходжу до кабінету Олега. 

Той, як і варто очікувати, говорить телефоном. Помітивши мене, жестом вказує на диван, щоб я сіла і не заважала. 

Дочекалася, доки він зможе присвятити трохи уваги та видати розпорядження. 

Доки бос розмовляє на підвищених емоціях, роздивляюся його і мимохіть милуюся. 

Красивий чоловік. Стрункий, темноволосий, з такими ж темними очима. Якась неймовірна хвиля харизми відчувається від нього. 

Дивно, що за пройдені роки він не одружився. З ним щось не так? Не віриться. 

Нарешті бос скидає виклик і дивиться на мене. Очі сяють, мабуть, почув телефоном те, чого так хотів почути.

Богдано, неймовірно виглядаєш. Так, як треба для сьогоднішньої зустрічі інвесторів. 

Шаріюся від цих слів, на вустах виникає легка усмішка: 

- Виглядаю, як звичайна ділова леді. Спідниця пристойної довжини. 

- Це чудово, - підморгує бос, який перебуває у гарному гуморі, - ти не просто працівниця Mriya Essence, ти ще її візитівка. Асистентка — це більше ніж помічниця боса. 

- Дякую. Вважатиму за комплімент, - настрій стає кращим, і я готова гори на роботі звернути. 

Начальник також перебуває в ейфорії і пояснює причину: 

- Богдано, сьогодні разом з іншими інвесторами прибуде Білецький Роман Вікторович. Може, чула про нього? 

Киваю. Звісно, що чула.

Відомий багатій, який вкладає кошти у різні вигідні проекти. Можливо, на тому і багатіє. Про нього, правда, не дуже гарні чутки ходять, але то нікого не стосується. 

- То цей добродій готовий гроші вкласти в нас? - запитую не без цікавості, тому що фінансова підтримка такої відомої особи стане більш ніж доречною. 

- Стовідсоткової гарантії ще немає, - відказує темноволосий чоловік, - але налаштований до нас позитивно. Тому… 

Швидко підходить до мене, вхопивши за обидві руки. Від дотику пронизує струмінь, всю пронизує.