Розділ 23.

Богдана.

Вечір розпочався так чудово, але потім щось пішло не так. І це «щось» погіршувалося з кожним разом. 

На дрібницю я уваги не звернула. Коли Олег почав вибачатися, що без букета, це звучало так мило та чуттєво. Обійдуся без квітів, до того ж подарунок для Олега та Жасміни на свято я мала. 

Далі ресторан. Начебто непоганий заклад, але я відчувала себе не дуже затишно. Проте, яка різниця, коли поруч з Олегом? Виглядав чоловік неймовірно у темно-синьому костюмі та з акуратною укладкою. Легка щетина надавала мужності і без того вродливому обличчю, але то вже справи не стосується. 

Бачила, як Олег намагався справити враження, тому не втручалася, коли замовив страви, на яких ні він, ні я не зналися. У результаті їсти не змогли ті… навіть не знаю, що то було.

Але і це не стало проблемою. Замовили те, що дійсно стало безпрограшним варіантом. Зголодніла, тому відчула вдячність до Олега, що нарешті можемо поїсти. 

Моя вдячність тривала до тих пір, доки не впала на підлогу, трохи не задерши ноги. Тому що кавалер прибрав стільця, коли мені потрібно було присісти. 

Навіть це не розізлило, бачила, що він не навмисно. Судячи з голосу Олега, щось на роботі сталося серйозне. Завтра разом дізнаємося і владнаємо справу. 

Коли він образив офіціанта, не стрималася. 

Чому інколи Олег такий бовдур? Узагалі не знає, що казати та як себе поводити? 

Після цього просто встаю з підлоги, вдягаю шубу та йду геть. Сподіваюся, Олег просто заплатить, без зайвих конфліктів з офіціантом. 

На вулиці йде сніг, викликаючи гарний настрій. 

Не встигаю пройти кілька кроків, як наганяє Олег. 

- Богдано, ти куди зібралася? Чого побігла на вулицю, навіть не дочекавшись? 

Обертаюся і гнівно дивлюся на Олега.

- Навіщо ти таке сказав офіціанту?

- Що я не так йому сказав? Ми з ним дійсно не сильно відрізняємося у віці, але я досяг набагато більше, ніж він.

- З чим тебе вітаю.

Олег бере за руку, потім намагається заглянути у вічі.

- Я залишив йому хороші чайові. Мабуть, як половина його зарплати. Повір, молодик не залишився ображеним.

Мені немає чого сказати на це.

- Знаєш, Олег, - кажу це, навіть не подумавши, чи варто, - ти начебто чудова людина, але інколи… поводишся, як останній…

Не встигаю договорити, як Олег закриває мені рота поцілунком. Несподівано, впевнено та навіть владно. Так, як робить чоловік, коли хоче показати, що саме він тут головний.

Разом з тим, поцілунок виявився не стрімким, не жадібним. Навпаки, обережним. Навіть не думала про те, що Олег здатен цілувати так обережно та хвилююче.

Цікаво, свою колишню він так само цілував? Без попередження?

Здається, Олег зараз боїться, що я зникну, якщо він зробить різкий рух. Проте саме це вибиває землю з-під моїх ніг. 

Відчуваю тремтіння у всьому тілі. Не від холоду, хоча на дворі зима. Від того, як пронизує якесь відчуття довіри, бажання, страху… 

Що означає цей поцілунок? Здається, ні він, ні я не збираємося заводити стосунки. Аж занадто ще жива образа на колишніх. Принаймні, у мене… 

У цей момент невдалі деталі вечора зникають, наче роса під спекотним ранішнім сонцем. 

Коли Олег відсторонюється від мене, я тихо запитую: 

- Ти щойно поцілував мене? 

- Як інакше заткнути тобі рота? І підняти настрій. 

Виглядає Олег розгубленим, наче юнак, який наважився підступити до дівчини, яка йому подобається.

Навіть не уявляєш, які емоції охоплюють, коли я знаходжуся з тобою поруч. 

Чудово уявляю, тому що відчуваю те ж саме. 

- Олег… - починаю, але чоловік перебиває. 

- Сподіваюся, що я віддячив тобі за те, що приглянула за Жасміною. Якщо треба ще щось, тільки скажи… 

Зітхаю, намагаючись приховати розчарування. На що я сподівалася? Пан Вінський не хоче більше заводити стосунки, бо мав дуже недобрий досвід з колишньою дружиною. 

Та й мені зараз стосунки ні до чого. Краще зосередитися на роботі, яка починається вже завтра. 

- Все добре, - тихо відказую, - ти нічого мені не винен. 

- Тоді сідаємо в машину, я відвезу тебе додому, - говорить чоловік. 

- Не варто… 

- Варто, - перебиває начальник, - я не за тебе хвилююся, а за себе. Хочу, щоб моя помічниця вчасно завтра була на робочому місці.

Поки їдемо додому нічним містом, практично мовчимо. Кілька разів чоловік встигає заглянути у повідомлення, подивитися, що написала Жасміна. Його чекає вдома донька. Мене ніхто не чекає. Інколи сумно стає від цього усвідомлення.

Сніг починає йти сильніше. Вдягнулася не по погоді. На коротку сукню вдягнула шубу, а на ногах лакові туфлі на шпильці. По засніженому асфальті йти буде холодно.