Розділ 21.

У неділю за десять хвилин до четвертої дня сиджу у машині, чекаючи Богдану. Вже майже стемніло. Грудень, то сутінки підкрадаються практично одразу, як сходить сонце. 

Цікаво, на скільки Богдана запізниться? На роботу вона у перший день тоді не спізнилася, але то робота. На побачення жінки, як правило, спізнюються… 

Хоча це не побачення, але певен, що краля поставила мету подражнити кавалера… але я не кавалер. 

Шосте грудня. День Святого Миколая. Якби Жасміна не нагадала, я б і не знав, що сьогодні таке важливе для українців свято. За допомогою Агати встиг підсунути уночі доньці мішечок з подарунками під подушку. 

Тим самим зумів показати себе гарним батьком. Жасміна з таким захватом виймала подарунки з мішечка вранці, її очі сяяли. 

Хоча підозрюю, що знає правду (хто насправді поклав подарунки під подушку), але вдає, що вірить у того старого. Нехай вірить, скільки треба дитині для щастя?

Задумавшись та поглядаючи з вікна автомобіля на парадне, бачу, як двері відкриваються, і виходить Богдана. З-під короткої шубки виглядає поділ короткої сукні та карколомні ноги у туфлях. 

Йде, наче королева по червоній доріжці. У мене на якусь мить відбирає мову, але, швидко отямившись, виходжу з машини та йду назустріч. 

- Зі святом Миколая, - говорить Богдана, усміхаючись, демонструючи ряд рівненьких та біленьких зубів. 

Бачу, що про це свято вся країна знає, крім мене. 

Далі ще гірше. 

Богдана дістає з кишені невеликий мішечок та простягає мені. 

- Там льодяники і горіхи. Тобі та Жасміні. Скромний подарунок, але за традицією.

Супер! Тепер узагалі бовдуром недолугим почуваюся. 

Помітивши мою кислу фізіономію, дівчина стривожено запитує: 

- Олег, щось сталося? 

- Все добре, - відказую, - дякую за подарунок. У мене, на жаль, нічого такого немає при собі… 

Богдана тихо, але так дзвінко сміється: 

- Нічого не потрібно, босе. Це від щирого серця, а не за вдячність. Поїхали до ресторану. 

Сідаємо в машину, яку бездоганно веду до місця призначення. Нічого, я реабілітуюся. Богдана, певне, ніколи не бувала у настільки дорогому ресторані. 

Приїхавши, швидко виходжу з машини і обходжу транспорт, опинившись перед тим боком, де сидить Богдана. Коли дівчина відкриває двері, подаю їй руку. 

- Дякую, - відказує та, подаючи тендітну долоню.

Мабуть, треба було букет квітів придбати. Знаю, що все це не побачення, але… якось неправильно зустрітися з дівчиною, але не подарувати їй квіти. 

Хоча, дивлячись на усмішку супутниці, виникає враження, що їй це узагалі не потрібно. 

Я хочу, щоб вечір був бездоганним. Попереду достатньо часу, щоб досягти поставленої мети. 

Відгуки про вибраний мною ресторан хороші. Сам раніше не був тут, і ось є нагода оцінити заклад. Коли заходимо до зали, панує легкий напівморок. Саме такий, що приховує зайве, але підкреслює погляди. 

Над столиком висять лампи з м’яким золотавим світлом, скло келихів поблискує, створюючи не просто романтичну, а навіть інтимну атмосферу. 

Нас зустрічає офіціант, відводить до столика, на якому стоять білосніжні тарілки та прибори. 

Все виглядає пристойно, починаю відчувати гордість за себе. Чи багато сучасних чоловіків здатні відвести даму до такого місця?

Цікаво, на Богдану це справляє враження? 

Знімаємо верхній одяг. Вішаючи пальто, раптово згадую, що варто було б допомогти Богдані зняти шубку. Де мої манери? 

Швидко обертаюся і бачу, що вже спізнився. Богдана якраз вішає шубу на вішак. Стоїть у короткій сукні червоного кольору. 

Коли у мене востаннє падала щелепа? Бо саме це я і відчуваю, побачивши Богдану без верхнього одягу. 

Здається, у цю секунду я побачив її справжню. Приголомшливо красиву. Настільки вродливу, що… та я навіть не знаю. Востаннє я так захоплювався Авророю. Думав, що красивішої жінки не існує. 

То виходить, існує чи як? 

Коротка сукня. 

Довгі ноги.

Шпильки, на яких стоїть так впевнено, ніби все життя тільки те й робила, що ходила на підборах. Ще в офісі помітив, наскільки неймовірно жінка ходить у такому взутті. Легко та неупереджено. 

Змушую себе триматися, але погляд, як навмисне, ковзає вниз – по її стегнам, по лінії сукні, яка здається непристойно короткою, щоб я думав тверезо. 

Невже вона мене провокує? Навіть вилаятися хочеться. Ми ж бос та підлегла, не більше. 

Це просто Богдана… з якою прийшов на вечерю. Поводжуся наче школяр, якому вперше сподобалася дівчина. 

«Отямся. Ніякого «вперше». Ти чоловік, який вже був одружений та має доньку. Тобі мало того, як обпікся кілька років тому?» 

Коли Богдана сідає, світло від свічки лягає на її коліна, а я… забуваю про те, як звати офіціанта, що якраз підійшов прийняти замовлення. Забув про ресторан, про самого себе…