Розділ 20.

Олег. 

Рішення запросити Богдану до ресторану народилося спонтанно. Думав про дівчину постійно, поки ніс Жасміну до машини, коли посадив її на заднє сидіння. Мала вже куняла, тому по дорозі додому мав змогу у тиші подумати. 

Думки продовжували настирливо торкатися Богдани. Вона так гарно поладнала з Жасміною. 

Донька давно не виглядала такою щасливою поруч з кимось іншим, а не зі мною. Відчувається, що поруч з Богданою Жасміні добре та безпечно. 

Але ж Богдана не нянька моїй доньці, нічого нам не винна. За свою роботу у Mriya Essence вона буде отримувати гарну зарплатню, але за те, що прониклася моєю донею, їй ніхто не заплатить. 

Я хочу подякувати красуні, що тоді так виручила. Запропонувати гроші — не варіант. Це образить гордовиту шатенку. 

Букету квітів замало, на мою думку. 

Що як…

Коли я там востаннє сидів у ресторані не з діловими партнерами? Невже не можу собі дозволити насолодитися вечором з вродливою дівчиною? 

Особливо якщо приємний вечір перетвориться на приємну ніч. 

Хоча тут навряд чи. 

Відчуваю, що Богдана не погодиться. 

Не впевнений, що я сам до такого готовий. Богдані зі мною працювати, а я завжди виступав проти службових романів. 

Звісно, як начальник, може потім рота їй закрити, пригрозивши звільненням або запропонувавши більшу зарплатню. 

Але… хіба це стане початком гарних стосунків між босом та підлеглою? 

Краще нехай це буде просто затишний вечір у дорогому закладі. Нехай навіть з романтичним відтінком, але без перетинання межі. 

Вирішено.

Зустрінемося, посидимо у ресторані, поговоримо, потім відвезу жінку додому. 

Все. Я поверну борг ввічливості. 

Трохи хвилює реакція Жасміни. Скоріше за все, донька розраховувала, що неділю проведемо разом. Хоч би моя принцеса не образилася… 

На ранок неділі, снідаючи з донькою, бачу, що настрій у неї дуже хороший. Хоча скільки там потрібно дітям для щастя? 

- Тату, що будемо робити цілий день? - щебече донька, - я хочу волосся Естель розчесати. Потім випробуємо новий чайний сервіз. 

Підозрюю, що Естель — то нова лялька, яку придбав Жасміні кілька днів тому. Звідки доня бере такі імена для своїх штучних подруг?

Мила, першу половину дня я весь твій, - кажу, вирішивши не тягнути, - але о четвертій важлива зустріч… 

Жасміна підводить погляд, і я бачу те, чого боявся. 

Докір. 

За те, що, вкотре, надаю перевагу комусь іншому, а не їй. 

- З ким у тебе зустріч? - запитує донька, чим дивує. 

Зазвичай Жасміна не цікавиться, з ким збираюся провести день, який має бути вільним від роботи. 

Але тут я можу зізнатися. Вперше не відчуваю зніяковіння. 

- З Богданою. Думаю, її тобі не потрібно представляти. 

З полегшенням помічаю, як проясняється її гарненьке личко. Далі на вустах з’являється усмішка. Донька відчуває задоволення від того, що почула.

- Добре, тату. Гарно проведи вечір.

- Не ревнуєш мене? - запитую, підморгнувши. 

- До Богдани, ні, - відказує донька.

- Що сама робитимеш?

- Проведу вечір з Агатою. Потім підготую речі на завтра у школу.

Скуйовдивши волосся доні, промовляю:

- Яка ти у мене розумниця. Ще й красуня.

- Богдана також красуня, - говорить Жасміна.

Вона на щось натякає чи говорить навмання? Хоча яка різниця. Жасміна ще маленька, щоб розуміти деякі речі.

З Богданою у мене можуть бути тільки ділові, максимум, дружні стосунки.

Я вже не той наївний хлопець, що безтями закохався у прекрасну білявку. Це я про Аврору, яка на все життя вилікувала мене від романтичних ілюзій.

Розумію, що неправильно відмовлятися від стосунків на такий довгий час. Але справа не тільки в мені.

Я маю дбати про Жасміну. Не впевнений, що знайдеться жінка, яка подбає про неї. Можливо, колись…

Коли донька виросте та житиме власним життям. Коли приведе до будинку коханого хлопця, якого особисто стану оцінювати.

Якщо не підійде моїй принцесі, тоді викину копняком під зад!

Задумавшись про це, не помічаю, як Жасміна прибирає посуд зі столу та йде до своєї кімнати.

Донька вже навчена цьому. Коли батько міцно задумується, його краще не турбувати.

Що ж! З Жасміною питання владнав, настав час готуватися до побачення з Богданою…

«Яке це побачення, - подумки нагадую, - зустріч, на якій ти хочеш висловити вдячність. Не придумуй того, чого немає. І ніколи не буде. Принаймні, не з цією дівчиною».