Розділ 17.

Деякий час сидимо мовчки, потім Жасміна бере мене за руку. 

- Дякую тобі, що погодилася працювати з татом. Йому дійсно потрібна помічниця. Тоді він не повертатиметься додому о другій ночі. Більше проводитиме час зі мною. 

Мимохіть усміхаюся, розуміючи дитячу хитрість. Вона просто хотіла, щоб батько не був настільки зайнятий, а не тому, що я їй сподобалася. Що ж, справедливо та очікувано. 

- Як на це реагує твоя мама? - запитую, - на те, що її чоловік приходить так пізно. 

- Навіть не знаю, - розгублено говорить дівчинка. 

- Де вона зараз? - запитую знову. 

- Не знаю, - знову відказує, та й до мене, нарешті, доходить. 

Чи є у неї мама взагалі? 

Жасміна дивиться та усміхається. Усмішка дитини така чарівна, що готова розтанути, наче масло на сонці. У блакитних очах довіра, навіть ніяково. Я ще нічого не зробила, щоб заслужити довіру з боку маленької істоти. 

Що я узагалі знаю про дітей? Мамою поки не довелося побути.

Виходить, твій тато вільний? - запитую і сама себе лаю подумки. 

Яке моє діло? Причепилася до шестирічної дівчинки. 

- Виходить, що так, - відказує Жасміна, - але сподіваюся, що колись у нього з’явиться дружина, а у мене мама. 

Мала на мить задумується і говорить:

Про свою маму нічого не знаю. Навіть світлин не залишилося, а у соціальних мережах шукати… тато проти, до того ж я не знаю, чи хочу цього. Надійніше уявляти маму красивою та доброю. Єдине, що від неї залишилося… 

Дівчинка вказує на ведмедя, який мирно сидить поруч на дивані. 

- Топтика подарувала Аврора. Так називає її тато, вона ж, виходить, моя мама. Або жінка, яка мене народила. Знову так тато говорить. 

Не знаю, що сказати. Як пояснити шестирічній дитині, яка тільки-но пішла у перший клас, що одружуються не по замовленню? Люди повинні кохати одне одного, але серцю наказати неможливо. 

- Хочеш мандаринку? Я їх починаю купувати з початку грудня. 

Дівчинка киває, але виглядає сумною та задуманою. Тема батьків для неї важка… 

Приношу мандарину і даю маленькій білявці. Жасміна почистила від шкірки, відломила часточку і простягнула мені.

Знаєш, - почала мала, - я сьогодні думала… Все ж таки, було б добре, якби тато знову одружився. 

- Впевнена? Думала, ти хочеш, щоб повернулася справжня мама. 

- Жінка, яку тато вибере і яка стане моєю справжньою мамою, - твердо відказала Жасміна, - тато вибирає тільки найкращих. 

У голосі дитини звучить таке захоплення, що це навіть кумедно. Знала б, як її татко інколи здатен психувати. 

- Щодо моєї, як ти кажеш, справжньої мами, то вона не повернеться. Навіщо чекати ту, яка не хоче бути там, де на неї чекають? 

Здивовано дивлюся на крихітку, яка зараз розмовляє як доросла. Відчуваю, як у власних очах промайнуло тепло. Ця дівчинка викликає щось таке, чого не можна пояснити. 

Її хочеться оберігати, захищати. Бути поруч, довести, що можна по-справжньому любити і не зрадити. Як це зробила та Аврора. Хоча й не знаю усієї історії. 

- Навіщо твоєму татові знову одружуватися? - тихо запитую, наважившись торкнутися білявого локону цієї живої ляльки.

Жасміна зітхає, дивиться на ведмедя, потім на мене. 

- Тому що хочу, щоб він був щасливим. Не планую одружувати тата з ким заманеться. Не хочу, щоб та жінка виявилася просто красивою і більше нічого. Тому що мені потрібна мама. Можливо… не зовсім така мама, як колись, я про неї нічого не пам’ятаю. Просто… 

Голос малечі затнувся, здається, зараз забринять сльози, але стрималася. 

- Хочу… щоб хтось обіймав, коли тато на роботі, а мені сумно. Щоб косички заплітав. Агата це робить, але то не те. Щоб сміялася разом з татом. І щоб… їй подобалася я. 

Схиляюся ближче, проводжу долонею по голові дівчинці. 

- Думаю, будь-яку маму і не тільки, ти б підкорила за хвилину. Ти неймовірна. 

- Правда? - бачу, як очі Жасміни засвітилися, - не обманюєш? Чи це просто комплімент? Спроба піддобрися? 

- Аж ніяк, - твердо відказую, - я ніколи не обманюю. 

- Тоді скажи, - несподівано дитина сідає ближче, - тобі… подобається мій тато?

Такого питання точно не очікувала. Я реально не знаю, як відповісти:

- Він хороша людина. Дуже любить тебе. Це помітно з відстані.

- Це так, - погоджується Жасміна, - хочу понад усе, щоб він був щасливим. Я також.

Між нами настає коротка тиша. Потім маленька рука торкається моєї долоні.

- Можна дещо сказати?

- Кажи, мила.

- Якщо тато знайде собі дружину, я хочу, щоб вона була така… тепла. Привітна. Добра. Як ти.

Навіть доводиться ковтнути повітря, тому що від цих слів забиває дух. Легенько стискаю її долоньку.