Розділ 10.

Торкаюся довгого м’якого локону доньки, та усміхається кутиками вуст. Очікує на мою відповідь. 

- Я не сумую, красуне. У мене є ти, - відказую правду, тому що дійсно так вважаю. 

- Але ж я маленька, - зітхнула Жасміна, - мені шість років, я не можу стати зараз дорослою. Ти інколи такий втомлений… 

Не знаю чому, але у цей момент у спогадах спалахує образ Богдани. Вродливої дівчини, практичної та завжди усміхненої. 

Мрія будь-якого чоловіка. Але не моя. 

Обіймаю доньку, вдихаю аромат шампуню, відчуваючи дитяче тепло. Той ореол добра, що огортає цю прекрасну дитину. 

- Жасміно, я поки навіть не помічав, щоб поруч була підходяща жінка, - зізнаюся, - але якщо така з’явиться, то постараюся не впустити. 

Жасміна усміхається, серйозне личко світлішає.

- Добре. Але якщо я зустріну перша2 ту, що тобі підходить, то повідомлю. 

- Згоден, - підморгую, та потім хапаю малечу на руки, - зараз настав час для гойдалки. 

Підхоплююся з дивану і починаю кружляти малу по кімнаті, тримаючи на руках. Жасміна засміялася, міцно тримаючись за татка. 

Я ж просто радий, що забула про те, що говорила кілька хвилин тому. 

Маю великі сумніви щодо потенційної дружини та матері для Жасміни. Де таку знайти? Звісно, якщо поманити грошима, то практично будь-яка зголоситься.

Але я не хочу будь-яку. Жасміна не погодиться на будь-яку. Потрібна справжня жінка, яка полюбить нас з донькою, а не ті матеріальні цінності, що готовий запропонувати у відповідь. Коли вкладаю доньку спати, вкотре подумки обіцяю, що зроблю все можливе для щастя спадкоємиці. Навіть якщо про своє власне щастя доведеться забути.

Наступний робочий день розпочався якось аж занадто метушливо. Навіть не встиг каву випити, одразу довелося прийматися за роботу. Минулого дня якось легше все сталося.

Точно!

Тоді ж працювала Богдана, яка брала на себе величезну частку завдань та виконувала їх бездоганно.

«Треба припинити про неї думати, - наказую собі, - вже нічого не виправити».

Подумки зізнаюся собі, що якби повернути події назад, тоді б поводився більш стримано. Врешті-решт, то я перекинув чашку з кавою. 

З іншого боку, невже Богдана не зрозуміла, що я на емоціях послав її куди подалі? Чому жінки зараз такі зніжені? Трошки підвищиш голос — вони вже й образилися. 

О дванадцятій, коли каву принесла Віталіна (робить жахливу каву, але ніяк не можу їй про це сказати; Богдана робить набагато краще), телефон дає про себе знати. 

Дивлюся на екран, стискаю вуста. Аякже! 

Телефонує Михайло. Щось він занадто часто почав мене турбувати. То пропадав тижнями, навіть місяцями, тепер згадав. 

- Привіт, - кажу, намагаючись показати голосом, що радий чути старшого родича.

Насправді, щось недобре чує моє серце. Відчуваю, що зараз брат почне діставати претензіями. 

Що і сталося вже за мить. 

- Олег, - голос брата, на відміну від мого, звучить суворо, - як ти це поясниш? Черговий вибрик? 

- Що саме? 

- Не знаєш? Чому Богдана пішла від тебе? 

Отакої! То красуня встигла зателефонувати покровителю та нажалітися на мене? 

Так і знав! Всі вони дівки однакові. Варто проявити трохи суворості, так вони одразу біжать скиглити до іншого. 

- Як ти дізнався, що вона пішла? Телефонувала тобі? 

- Богдана не телефонувала, - каже Михайло, - я зателефонував. Хотів дізнатися про враження щодо першого робочого дня. І що я почув, як думаєш? 

- Поняття не маю, - відказую, намагаючись показати власну байдужість.

Брат сопе у телефон, так трапляється у тих випадках, коли злиться. Він у нас сама стриманість, тому злиться нечасто. То чого зараз дується? Через якусь там панянку. 

- Богдана сказала, що звільнилася. Мовляв, виникли непорозуміння. Але ж я знаю, що це не так. Скоріше за все, це ти призвів до такого! 

- Не звинувачуй… 

- Замовкни, - різко перебиває Михайло, - Олег, не забувай, що я твій старший брат. Тому маю право вправити мізки, коли сам не можеш. 

Нічого не відповідаю, знаю, що у такі моменти з Мишком краще не сперечатися. Він, як і наш тато. Нехай охолоне. 

- Олег, - продовжує чоловік вже спокійніше, - ти не уявляєш, наскільки корисною виявилася ця дівчина для моєї компанії. Якби штат не виявився переповненим, залишив би у себе. Ти не знаєш, кого втратив. Таку співробітницю знайти важко. Тобі потрібна особиста помічниця.

- Не потрібна, - роздратовано відказую.

- Потрібна, брате, - наполягає Михайло, - не треба бути таким впертим. Не маєш особистого життя через постійну зайнятість. Що поганого в тому, якщо Богдана візьме на себе частину відповідальності? Краще за неї цього ніхто не зробить.