Розділ 9.

Олег.

Як тільки Богдана йде, падаю назад у крісло. 

Чому? 

Чому мені так не щастить з жінками? Навіть на роботі. Ну от реально, на мить здалося, що Богдана ідеальна помічниця, як тут ця курка все зіпсувала. 

Згоден, то я перекинув чашку з кавою, але хіба їй важко взяти провину на себе? Вона ж моя підлегла. Хоче велику зарплату, то нехай рота не відкриває зайвий раз. 

Підсвідомо розумію, що, можливо, трошки не правий (зовсім трошки), але стою на своєму. Чоловік тут я. Мені краще знати. Жінкам не можна поступатися, інакше думатимуть, що знають краще. 

Колись припустився помилки з Авророю. Дозволяв їй все. Який же результат? Залишився без дружини, а Жасміна без мами. 

Треба збиратися додому, доня, певно, чекає. Може, навіть встигну подивитися мультики. 

Їдучи додому, раптом розумію, що думаю про Богдану. Чого не можу викинути з голови шатенку? 

В принципі, вона показала себе досить добре у плані роботи. Разом з тим тримала дистанцію, відносилася з повагою.

Але хіба можна зробити висновки за один день? Жінки неймовірно вміють критися і прикидатися. 

Аврора, свого часу, здавалася справжнім янголом, як у плані зовнішності, так і за характером. Хто міг подумати, що проміняє рідну дитину та чоловіка на кар’єру? Бачте, вона у нас велика модель! 

Годі думати про Богдану. Пішла собі і добре. Мені узагалі не потрібна особиста помічниця. Сам впораюся! Навіть якщо доведеться додому повертатися о другій ночі. 

«Ти це і так робиш, - нагадую собі, - через те, що все важливе робиш сам, практично не бачиш рідну доньку». 

Відмахуюся від цієї думки. Це все тимчасово, потрібно тільки трошки розібратися із справами, і стану приділяти доньці більше часу. Сподіваюся… 

Жасміна зустрічає обіймами, від яких мліє серце. Бачу, як в оченятах світиться надія, що цей вечір проведемо разом. Що і зробимо, але спочатку…

- Уроки зробила? - запитую, з награною суворістю, яка на Жасміну не діє анітрохи. 

- Все зробила, - весело відповідає доня, - татку, почитаємо разом книгу? Два дні з Агатою у книжковому купила, але ще не читала. З тобою хотіла переглянути і поділитися враженнями. 

Через годину, після того, як повечеряли, сідаємо з Жасміною на дивані. Я відчуваю себе просто на вершині щастя. Робочий телефон замовк, електронні листи не миготять на екрані. Від полегшення навіть потер перенісся, насолоджуючись тим, що зараз ми тільки удвох. 

Жасміна читає книгу вголос, я навіть не вловлюю, про що сюжет. Здається, щось про маленьку жабу, яка побігла шукати чарівну траву, щоб врятувати долину, в якій живе. 

Рівний та мелодійний голосок доньки заворожує та навіть навіює сон. Чи може, так втомився на роботі? 

Несподівано донька закриває книгу та кладе поруч. Потім дивиться на мене і говорить: 

- Тату, дякую, що приділив цей час мені. Знаю, що постійно зайнятий, і ціную те, що робиш.

Хитаю головою, дивуючись словам Жасміни. Зазвичай діти радіють подарункам, тим, що їм щось купують. Жасміна не ведеться на презенти і по-справжньому щаслива, коли я поруч. 

- Мила, я обіцяв. Хіба колись порушую обіцянки? 

- Може, і не постійно, але досить часто, - дражниться маленька білявка, але погляд у неї такий теплий, що не здатен образитися чи сприйняти серйозно, - але сьогодні претензій немає. 

Притягую до себе світловолосу голівку доньки, торкаюся чолом її чола. 

- Сьогодні я тільки твій, даю слово. 

Жасміна знову дивиться на мене, але погляд тепер дуже серйозний. Наче вона доросла і хоче поговорити про щось дуже важливе. Виникає думка, що навмисне чекала на подібну нагоду. Коли будемо сидіти тільки вдвох та зможемо розповісти, що тривожить. 

Хоча що може тривожити шестирічну дитину, яка ні в чому не знає відмови? 

- Тату, я хочу тебе спитати, - починає Жасміна, - як думаєш… мама повернеться колись?

Не стримуючись, зітхаю. Жасміна рідко коли говорить про жінку, яка її народила. Але ж бачу, що їй не вистачає мами. Та що можу сказати? Що Аврорі власне життя та інтереси важливіші, ніж турбота про рідних? Навіщо це знати такій милій дівчинці?

Нехай думає про, так звану, маму добре або не думає узагалі.

- Жасміно, не знаю. Але я б на це не сподівався, - щиро відказую, - не хочу надумувати казки для тебе, мила.

- І не треба, - відказує Аврора, - хотілося б вірити, що колись побачу маму…

Дівчинка замовкає на мить, потім говорить дещо інше.

- Татку… ти гарний. Добрий. Успішний. Але ти сам.

Тепер це точно несподіванка. Не очікував почути щось подібне. Навіть завмер на місці.

- Жасміно…

- Ні-ні, ти послухай, - поспіхом продовжила Жасміна і присунулася ближче.

Поклала маленьку долоньку мені на щоку, від чого на очі готові навернутися сльози. Моє щастя, мій безцінний скарб. Жасміно, я заради тебе готовий гори звернути.