Розділ 8.

Богдана.

Якби потенційний бос не був настільки холодним, могла б вирішити, що пощастило. 

Одразу відмітила, що Олег Миколайович красивий. Вгадувалися у ньому риси обличчя Михайла, але виглядали вони більш велично та витончено. 

На вродливого чоловіка завжди приємніше працювати. Хоча яка мені різниця? Після того, як Паша наніс удар у самісіньке серце, закохуватися не планую. Краще зосереджуся на кар’єрі, на тому, щоб досягти матеріального благополуччя. Це набагато безпечніше. 

Та й узагалі, навіть якщо визнаю, що шеф сподобався, що це мені дасть? Службових романів ніколи не крутила й узагалі проти них. На роботі потрібно працювати, а не стріляти очима. Хоча багато хто каже, що у мене красиві очі. І не тільки вони, фігурка також показна. 

Я знаю, що вродлива, але яка різниця? Коли єдиний хлопець, що цікавить, зрадив із найкращою подругою. Мабуть, не так все у мені добре, коли це сталося. 

Зосередимося на роботі.

Наступного дня, коли приїхала в компанію, зрозуміла, що день вдалим не буде. В Олега Миколайовича важлива нарада, яку той не планував.

Тому начальник виявився, як на шпильках. Виглядав, наче повітряна кулька. От хтось зараз кольне шпилькою, і він лусне.

Мене таким не злякаєш, тому, не втрачаючи голову, займалася справами. У перший робочий день вони полягали більше в тому, щоб бігати з одного кабінету в інший, подавати потрібні документи. 

Здається, Олег Миколайович виявився задоволений. Хоча протягом дня і поводився часом, як вередливий парубок, чіпляючись до дрібниць. Проте, на власному досвіді знаю, наскільки важливо тримати емоції під контролем. 

- Як перший робочий день? - запитав начальник, коли ми удвох залишилися в кабінеті. 

- Трошки втомилася, - зізналася, - але все добре. 

- Звісно, втомилася, - передражнив той, - сучасні жінки тільки й чекають, щоб сісти на шию чоловіку та звісити красиві ніжки. 

- Я б так не сказала. Не всі такі, - спробувала себе захистити, але той відмахнувся, наче від набридливої мухи. 

- Принеси кави. Без цукру, але на тарілці щоб були цукерки. 

- Яких саме цукерок бажаєте? 

- Звідки я знаю? Це не мої справи. У Віти запитай, якщо сама ні на що не здатна.

Не приховаю, що довелося злегка зціпити зуби від роздратування. За день я дійсно втомилася, і примхи боса бадьорості не додають.

Виходжу з кабінету, йду туди, де стоїть кавомашина та лежать різні смаколики. Набираю на тарілку три види цукерок, після чого роблю каву.

Боковим зором помічаю, що за мною спостерігають кілька співробітниць. Мовляв, занадто впевнено поводжуся для першого дня.

Коли повертаюся до кабінету, бачу, що начальник емоційно говорить телефоном. Картина стала звичною за перший день.

- Ваша кава, босе, - кажу, підходячи до столу.

Той вказує, щоб я поставила на стіл, що і роблю. У наступну мить чоловік, зробивши необережний і різкий рух рукою, зачіпає чашку. Далі, за всіма законами жанру, кава заливає білосніжну сорочку Олега.

- Якого! - трохи не кричить великий бос.

Потім додає у телефон:

Все, я перетелефоную. Тут у когось руки криві. 

«Це ти про себе?» - подумки ставлю питання, але не наважуюся сказати вголос. 

Чоловік піднімається і пронизує відверто злим поглядом. 

- Богдано, бачу, поспішив думати про тебе добре. Не здатна принести каву, хоча простішого завдання не буває. 

Дивлюся на коричневу пляму, що забруднює бездоганну білу сорочку. 

- Мені прикро, що так сталося, але ж ви самі… 

- Ти, бляха, можеш не сперечатися, - гримнув Олег, - вперта пустоголова дівиця.

На мить завмираю, не вірячи у те, що почула. 

Нікому ніколи не дозволяла себе ображати. Бос не стане виключенням. 

- Перепрошую, Олег… 

- Так! Перепрошуй. Хоча б за те, що народилася такою недолугою. 

Все! З мене досить. Пішов він! 

Розвертаюся та йду геть. Нехай сам несе свою сорочку до пральні. Або нехай його дружина білі ручки забруднить. 

- Куди зібралася? 

- Я звільняюся, - кидаю, навіть не обернувши голови. 

- Тут ти помиляєшся, - різко доноситься позаду, - я тебе звільняю. За те, що не здатна відповідати стандартам компанії. 

Обертаюся і, намагаючись говорити спокійно, відказую:

- Якщо вимоги і стандарти полягають у тому, щоб терпіти вибрики нестриманого бовдура, тоді так, не відповідаю.

Виходжу з кабінету, навіть як слід не причинивши двері. Потилицею відчуваю, що начальник, як то кажуть, прифігів.

То вже не моя проблема. Нехай шукає собі іншу покірну овечку.