Розділ 7.

Олег.

Ця дівчина не сподобалася мені з першого погляду. Занадто вродлива. Я не довіряю красивим жінкам, від них самі неприємності. Колишня дружина у мене була (та й зараз є) настільки вродливою, що дух захоплювало. Не принесло це щастя, принаймні мені. 

Одразу вирішив, що триматимусь холодно, може, вона сама не захоче тут працювати. Але щось підказує, що Богдана (так вказано в резюме) — вперта особистість. Не скажу, що ця риса така вже погана, якщо направити на роботу. 

Пильно придивляюся до жінки, намагаючись причепитися бодай до чогось. Як на зло, не виходить нічого знайти. Діловий костюм, ледве помітний макіяж, тримається потенційна підлегла з гідністю. 

Мимохіть думаю про те, що, можливо, Михайло правий. Може, дійсно, мені потрібна особиста помічниця? Роботи під кінець року забагато, наближається Різдво, треба подбати про те, щоб прикрасити компанію. Все це не збираюся робити сам, буде добре, якщо візьметься так, хто розуміється.

Хоча, чому я вирішив, що вона розуміється? Те, що Михайло її хвалив? Так брат усіх хвалить, він добрий. Хіба складно бути добрим, коли у тебе все є? У тому числі любляча родина та вірна дружина. 

- Ваша спідниця, Богдано, занадто коротка, - нарешті промовляю, тому що не знаходжу нічого іншого. 

- Хіба? Вона нижче коліна, - говорить вона, - пристойна довжина для роботи. 

Дівчина викликає спалах роздратування, отже, полюбляє сперечатися. 

- З вашого резюме вказано, що маєте вищу освіту, працювали особистою помічницею боса. Але потім змінилося керівництво, довелося розпрощатися з посадою. Потім тимчасово працювали у компанії мого брата. 

Пильно дивлюся на шатенку. Яка ж вона красива. Можу тільки уявити, як її не люблять колеги жіночої статі по роботі. 

Мовчить, вичікувально дивлячись на мене. Мовляв, начальнику, ти повинен розпочати говорити.

Знаєте, дві мови, - продовжую, - гарно володієте офісною технікою, не поступаєтеся у плані комунікативних навичок. Думаю, варто дати вам шанс, Богдано. 

- Я буду вдячна за це, - відказує дівчина, - доведу, що ви не даремно прийняли таке рішення. 

- Як ви ставитеся до дітей? - ставлю це питання несподівано, навіть сам дивуюся цьому. 

У блакитних очах промайнуло здивування, але дівчина швидко взяла себе в руки. 

- Позитивно, хоча своїх дітей не маю, - відказує вродлива шатенка, - сподіваюся, що колись вони у мене будуть. 

- Від коханого чоловіка? - уточнюю, відчуваючи, як на вустах спалахує легка усмішка. 

- Звісно, що так. Це навіть не обговорюється, - твердо відказує Богдана. 

- Я вам, мила, скажу наступне: не сподівайтеся на те, що кохання зробить вас щасливими. Я свого часу повірив, що кохання існує, та нічого, крім розчарування, це не викликало. 

Слідкую за реакцією Богдани, думаючи, що та зніяковіє. Але вона просто дивиться у відповідь, даючи зрозуміти, що їй байдуже до того, що я кажу.

Витримана леді, отже, цілком можливо, підходить на посаду асистентки керівника. Гроші платити ще одну зарплату у мене є. Чому ж ні? Прийнявши дівчину, може, і стосунки з братом зумію налагодити. 

- Богдано, виходите на роботу завтра, - кажу, намагаючись триматися холодно, - Віталіна, тобто моя секретарка, для початку розповість про головні обов’язки. Але надалі доведеться розраховувати тільки на себе. 

- Я завжди розраховую тільки на себе, пане Вінський, - відказує красуня, - можете бути певні, що докладу всіх зусиль, щоб показати себе гідною цієї посади. 

Киваю, потім роблю жест рукою, що дівчина може йти. Та розвертається та виходить з кабінету. У неї красива, легка та зваблива хода. Мимохіть заглядаюся на п’яту точку. 

У мене давно не було стосунків. З тих пір, як пішла Аврора, особливо не намагався знайти подругу. Зосередився на вихованні доньки та на роботі. Не бачив нікого, хто міг би замінити Аврору.

Також постійно у даному плані думаю про Жасміну. Донька ще маленька, щоб так просто прийняти будь-яку жінку. Потенційна дружина повинна сподобатися не тільки мені, але й Жасміні. 

Хоча… може, такі думки через те, що я так і не зміг закохатися. Здається, кохатиму Аврору все життя, хоча вона і не заслуговує на те. 

Несподівано починає галасувати телефон. Поглянувши, бачу, що телефонує донька. Прийнявши виклик, весело кажу: 

- Привіт, принцесо. Як твої справи? 

- Привіт, татку, - щебече у відповідь Жасміна, - все чудово. Сьогодні у школі малювали тваринок. Мене похвалили, сказали, що я добре малюю. 

- Не здивований. Ти у мене талановита в усьому.

На тому кінці Жасміна замовкає, потім обережно запитує:

- Татку, коли ти повернешся сьогодні? Я так хочу подивитися з тобою мультики. Може, ти б міг прийти раніше, і ми б… хоча б одну серію.

- Вибач, маленька, але не вийде, - відказую, відчуваючи провину, - багато справ. Цілком можливо, що наступного тижня…

Замовкаю, розуміючи, що обманювати негарно. Наприкінці року панує така метушня, що навряд чи вийде узагалі звільнитися хоча б на день.