Розділ 3.

Тихенько відкриваю двері до дитячої кімнати, потайки сподіваючись, що донька вже спить і розмову можна відкласти до завтра. У неділю цілий день проведемо разом. Я навіть телефон вимкну. 

Жасміна сидить з ногами на ліжку, однією рукою обнімаючи Топтика, іншою щось вимальовуючи на аркуші паперу. 

Донька не полюбляє гаджетів, не сидить годинами у телефоні чи за ноутбуком, хоча у неї є все. Чудово читає, полюбляє казки, де справедливість знаходить шлях, а герої досягають задуманого. 

Дивно, але вона терпіти не може ті казки, які полюбилися більшості дівчат. Наприклад, казку про Попелюшку дівчинка із зусиллям дочитала до кінця, після чого сказала: 

- Тату, ця Попелюшка безхарактерна нікчема. Живе у власному домі та дозволяє розпоряджатися трьом зайдам. І куди її батько дивився? 

Вона тоді обійняла мене і промовила: 

- Ти б не дозволив мене так ображати? 

- Ніколи, - палко відповів, і це цілковита правда.

Ніколи і нікому не дозволю образити мою доню. Завжди буду поруч, правда, не завжди виходить виконати обіцянку. 

Почувши, як до кімнати хтось увійшов, Жасміна піднімає голівку. Бачу, що втомлена і хоче спати. 

Але ні! 

Чекала на свого непутящого тата. 

- Жасміно, - тихо кажу, змусивши поглянути у вічі доньки, - ти чого, сонечко, не спиш досі? 

Вираз обличчя доньки говорить сам за себе. Там написана образа і докір. На мить здається, що дівчинка розплачеться, і навіть хочу цього. Нехай покаже емоції, дорікне. Ще краще, нехай напряму скаже, що думає про все це. 

Жасміна мовчить, а я милуюся нею. Яка моя доня красуня! Вродою пішла у матір. Настане час, скільки чоловічих сердець страждатиме через неї.

Підходжу до ліжка доньки і сідаю. Деякий час мовчимо, потім кажу:

- Мила, прохай у мене, що хочеш. Тобі потрібен новий планшет або…

Красуня-доня мовчки показує на три планшети, що лежать без діла. Вона про них навіть не прохала, я сам подарував.

- Може, ляльку? Бачив у місцевому супермаркеті таку красу…

Жасміна хитає головою, а я вже у відчаї.

- Сукню хочеш нову? Як у принцеси. Доню, та не мовчи. Скажи щось. Ображена на мене?

- Так, - говорить донька, - ображена. Але разом з тим розумію, що ти не міг вчинити інакше. У дорослих свої справи, які неможливо відкласти, чи не так?

- Це ти сама здогадалася?

- Агата так сказала, а у мене немає підстав їй не вірити.

Відчуваю вдячність до гувернантки. Потім встигаю помітити, як Жасміна похапцем втирає набіглу сльозу. 

- Я маю право заслужити твоє пробачення? 

Жасміна усміхнулася, пригортаючи до грудей улюбленого ведмедика. Інколи я навіть ревную, що вона вибрала в улюбленці іграшку, що подарувала їй Аврора. 

Характером вдалася не в матір. Коли щось ставалося не так, як хотіла колишня, та готова була впасти в істерику, що часто і робила. 

Наша спільна донька не плаче, не тупотить ніжками сердито. Просто дивиться великими очима, в яких змішуються всі можливі емоції. 

Розчарування, втома, але… разом з цим маленька, практично непомітна надія. На те, що непутящий тато все ж таки знайде час для неї. 

Вирішив, що треба поговорити, сказати так, як відчуваю. 

- Я запізнився, - намагаюся говорити твердо. Знаю, я тобі обіцяв. Я дуже шкодую.

Жасміна зітхає так по-дорослому, що серце стискається. Інколи шкодую, що донька не вередує, не вимагає нічого. 

- Я гарно провела вечір, - говорить врешті-решт, - ми з Агатою дивилися мультфільми, вона зробила попкорн. Тебе дуже не вистачало. 

- Подивимося мультфільм завтра? - з надією запитую, - попкорн ще залишився? 

Вона киває, знову поглянувши на Топтика. Ображена, але не гнівна. Переді мною маленька істота, яку підвела найважливіша для неї людина. 

- Я хочу виправитися, - обережно беру маленьку долоню у свою, - даси мені шанс? 

Жасміна усміхається і говорить: 

- Так, але на моїх умовах. 

- Готовий на все, що скажеш, - відказую, відчуваючи полегкість. 

- Я загадаю бажання, а ти не маєш права мені відмовити, - говорить Жасміна. 

- Згоден. Кажи бажання. 

- Я ще не придумала, - зізнається донька, - як тільки зрозумію, чого мені хочеться, повідомлю.

Усміхаюся та киваю. До горла підступають сльози. Який я щасливий, бо у мене є донька, яку люблю понад усе. Яка любить мене, незважаючи ні на що. 

Нехай їй не вистачає матері, але у неї є я. 

Беру малу та саджаю собі на коліна. Пригортаю до себе, а вона кладе голову мені на плече. Наче нічого поганого і не сталося. 

Обіцяю, даю собі щире слово, що ніколи більше не буду запізнюватися без справжньої причини.