5

Гаразд, самобичуванням я можу зайнятися і пізніше, коли буду сидіти вдома та проливати гірки сльози в чашку з кавою, а наразі варто трішки розвіятися самій та подарувати радощі малій. Вона вже за сьогодні пережила стільки стресу, що я б не побажала ні одній дитині у світі такого відчути, тож моя тепер задача зробити все так, щоб повернути вечір у позитивне річище. Наскільки це можливо було в такій скрутній ситуації.

А що може найкраще допомогти підняти настрій для дівчат? Звісно, шопінг. І не важливо скільки років дівчині чи то жінці, адже покупка речей потрібних і не дуже це завжди гарний антидепресант. Тож не жаліючи грошей я накупила всякого роду смаколиків для себе та моєї доньки, придбала для Мілки всякі новорічні, яскраві іграшки, котрі можна було почепити на нашу ялинку вдома, чи то взагалі просто з ними гратися. А вишенькою на торті був Святий Миколай, а точніше аніматор, який переодягнувся у Святого Миколая та слухав віршики малих й записував їх побажання. 

Донька звичайно ж назвала песика як головний подарунок, котрий вона б хотіла отримати в цю новорічну ніч, і я знову дещо похнюпилася з приводу того, що не зможе так швидко втілити її мрію в реальність, але на щастя Святий Миколай дещо врятував ситуацію, щоб мала не була засмучена від того, що вона досі не тримає пухнастого у своїх руках. Кожній дитині видавали чималий пакетик з солодощами, тож це підсолодило мою гірку пілюлю, яку я подумки вже почала розжовувати в голові, а Мілка взагалі була щаслива, адже для неї це все було начебто розігрівом перед основним подарунком - Джерсі.

Провівши близько години в цьому колі щастя та радості, ми досить таки сильно замерзли, адже на вулиці був чималий морозець, тому я вирішила рушати додому, тим паче кошти вже всі закінчилися, а веселощі з дитячих переростали в доволі таки дорослі. Я тільки одного разу зустрічала куранти біля головної ялинки міста, і можу сказати, що це доволі весело, адже люди входять, так сказати, в кураж і радіють на повну котушку, але після опівночі це явно місце не для дітей. Тож краще ретируватися додому, поки нас не засмоктали в гущавину хороводів та танців, де доньці вже може бути небезпечно та не надто весело.

- А Джерсі вже приїхав до нас додому? - Як тільки мала почула, що ми вирушаємо до свого будинку, так відразу перемикнулася на тему, яка звичайно не давала їй спокою та здавалося наразі заради якої вона взагалі живе на цьому світі. Весь всесвіт доньки крутився навколо майбутнього чотирилапого друга.

- Ще ні, але скоро має бути, - замість того, щоб плакати, я сміялася. Знаєте таку фразу? Наразі вона була дуже доречна, адже всередині вирував ураган з негативних емоцій стосовно того, що мені доведеться повідомити доньці кепську новину, але наразі я мала грати роль до кінця, щоб не влаштовувати істерику раніше часу.

- А звідки він знає, де ми живемо? - Підозріло запитала Мілка й допитливо поглянула на мене, ніби не могла повірити, що собачка сам міг дізнатися нашу адресу.

- Що тут у нас знаходиться? - Я зупинилася на місці та доторкнулася до лівої частини грудної клітини дитини.

- Серце... а що? - Видно було, що я дещо вибила ґрунт з-під ніг доньки, тому вона нахмурила личко не усвідомлюючи, до чого я веду.

- Наше сердечко не тільки головний орган тіла за допомогою якого ми живемо на цьому світі, а воно також допомагає нам відчувати, кого ми любимо, а кого ні. Ти ж любиш Джерсі?

- Так, люблю, - активно закивала Мілка, на що я не змогла стримати широкої усмішки.

- І Джерсі тебе любить, тож він відчуває твоє любляче серце, і знає, де ти живеш.

- Клас! - Засяяли очі дитини на мої слова, і хоч з песиком це можливо не спрацює, але взагалі це мудра порада, якщо дослухатися до серця, то можна багато чого зрозуміти для себе в цьому такому доволі не простому житті. 

Якби я одного разу послухала своє серце, то не вийшла б заміж за батька Мілки. Так, я безмежно щаслива, що маю доньку, і це мій сенс життя без якого я не бачу свою подальшу долю на цій планеті земля, але якби повернутися в минуле й справді прислухатися до свого серця й до того, що воно підказує, то не варто було одружуватися, це були більше безглузді емоції й помилки молодості, але явно не те, чого я хотіла... Тільки з часом я усвідомила цей нюанс...