2

- Доброго вечора, з прийдешніми вас святами, - мила жіночка років так певно сорока-сорока п'яти зустріла нас з широкою посмішкою на все обличчя на місці, яке ми заздалегідь обговорили.

- Добрий вечір, дякуємо, вас також зі святами, всього найкращого, - я посміхнулася у відповідь їй, адже все ж таки очікувала, що скоро мрія моєї донечки збудеться, а щастя для неї автоматично являється щастям і для мене. Я зроблю все від себе залежне, щоб моя Мілка усміхалася якомога частіше та якомога ширше.

- А де Джерсі? - Донька не була настільки тактична щодо цієї жіночки, тому поставила питання прямо в лоба, без якихось сентиментів.

- Джерсі? Це так ти вирішила назвати свого песика, так? - Видно було по Валентині, а саме так звали цю жінку, що вона перебуває в гарному передноворічному настрої, тому не відреагувала на різке питання моєї доньки, а розпливлася в білосніжній усмішці й до неї.

- Так, де він? - Мілкі явно не подобалося, що вона бачила людину, яка мала передати їй песика, а самого чотирилапого не було з нею. Мене це теж дещо збентежило, коли ми підійшли до жінки, яка була нам необхідна, і яку я вирахувала по фото, яке вона мені відправила раніше.

- А он він, - Валентина вказала пальцем в певному напрямку і простеживши за ним я побачила чорну машину, а в ній сидів чоловік з песиком на руках. Двері автомобіля були відчинені, тому я змогла розгледіти, що це саме той малий, якого ми з Мілкою замовляли. - Я залишила його в машині, щоб він не замерз, поки ми будемо проводити розрахунок.

- Я можу його погладити? - Я наразі не бачила обличчя малої, бо була зосереджена на собаці, якого гладив чоловік приблизно такого ж віку як і Валентина, але була впевнена на сто відсотків, що очі в дівчинки вже палають від майбутньої зустрічі з новим другом.

- Давай ми з мамою проведемо розрахунок, і тоді звичайно зможеш погладити, погратися, побігати з ним. Він дуже грайливий, не може всидіти на місці й пару хвилин, - Валентина тільки розпалювала інтерес Мілки, тож я вирішила не відтягувати цей момент зустрічі доньки з Джерсі.

- Як домовлялися, все вірно? - Було дещо бентежно витягувати таку суму коштів в доволі людному місці, але іншого вибору не було, тому я вирішила ще раз перерахувати кошти, щоб все було правильно.

- Так, все вірно, тільки у мене буде до вас одне прохання - ви б могли на карту перерахувати ці кошти? Я ж вам казала, що офіційно займаюся розводом цих песиків?

- Так, говорили, - і справді жінка надала документи, які підтверджували цей факт. Саме тому я вибрала у неї взяти майбутнього члена нашої родини, щоб не було ніяких підстав.

- Тому мені потрібно в податкову дати звіт, а оскільки за готівку я ніяк не зможу відрапортувати перед ними, то мені потрібен саме переказ грошей від вас. Це було б зручно для вас?

- Ну... Якщо чесно, то наразі у мене немає такої сумки коштів на картці, - там і десятої частини від тієї суми немає, бо я все зняла на Джерсі та деякі невеличкі подаруночки для доньки, але стосовно цього промовчала, - можливо десь є банкомат, де я могла б покласти ці гроші вам на карту?

- Можна й так, це ж теж буде рахуватися як переказ, - згодилася Валентина, і я зраділа тому факту, що все йде добре, і не доведеться переносити на завтра  цю угоду, а оскільки завтра перше січня, у всіх буде важкий день після новорічної ночі, то, скоріш за все, на післязавтра... А донька й так вже пів року очікує на свою мрію.

- Я неподалік бачила банкомат, можна там буде зробити переказ, - я часто проходжу мимо цього району, тому знаю, що неподалік є ця квадратна штуковина, яка засмоктує кошти в себе.

- Супер, тоді вперед, втілимо в реальність мрію цього маленького щастя, - Валентина погладила по голівці мою доньку, але малу це не порадувало, а вона ніби навпаки тільки розізлилася від цього. Хоча можна було усвідомити настрій Мілки - вона чекала чорт знає скільки часу, а тут їй повідомляють, що варто почекати ще, хоч дитина бачить свою мрію буквально за десяток метрів. Це трішки образливо, а можливо й не трішки...

Саме тому щоб не зіпсувати настрій доньки я чимскоріше веду її за собою до банкомата і так само швидко намагаюся віддати залізній чортівні потрібну суму коштів, щоб якомога скоріше закрити цю угоду.

-  Ну все, кошти надійшли, - повідомляє жіночка, коли остання купюра зникає в банкоматі, і через пару секунд вона споглядає на свій мобільний, - вітаю нас з цією прекрасною угодою. 

- Так, навзаєм, - я теж не можу приховати радості від того, що з хвилини на хвилину моє дитя буде тримати міцно-міцно за повідець Джерсі та гладити його по голівці з усмішкою на все обличчя.

- Ну що, пішли за Джерсі? - Підморгує Мілкі Валентина, - готова вже обійняти свого нового друга?

- Таккк!!! - Дитина була настільки рада, що ці дорослі справи вже позаду й скоро вона зможе взяти на руки свого друга, що навіть підскочила на місці й почала весело плескати долонями в передчутті цієї зустрічі.

- Тоді вперед! - Весело підтримала настрій доньки Валентина та ми нашою трійцею вирушили в бік, де стояв автомобіль, і де відповідно знаходився наш чотирилапий малюк.

Банкомат був неподалік місця зустрічі, буквально в п'яти хвилинах ходьби звідти, але коли ми повернулися туди знову, то я не побачила тієї чорної машини на місці, де я бачила її востаннє.

- Артур мабуть переїхав на інше, скоріше за все, там заборонена стоянка, - жінка теж не могла второпати, де дівся її чи то чоловік, чи то бойфренд, тому витягнула телефон та почала набирати до когось, до нього судячи з усього, - алло, Артур, а куди ти переїхав?

- Мамо, а де Джерсі? - Поки Валентина набирала до свого партнера, донька не впустила можливості показати своє невдоволення стосовно того, що зустріч з Джерсі затримується. Я відчувала, що ще трішки й вона влаштує тут істерику, очевидних ноток цього ще не було, але я то непогано знала свою доньку, і усвідомлювала, що вона потроху стає на стежку невдоволення.