Кульгава балерина

Балерини ідеально володіють мистецтвом обману. На сцені вони легкі, наче пір’їнки,  казково гарні, усміхнені. Їхні рухи створюють ілюзію польоту, вони надзвичайно граційні та витончені. І лише за лаштунками, під час багатогодинних тренувань, можна побачити ту титанічну працю, що стоїть за успіхом. Відчути приємний аромат мрій та гидкий сморід болю і відчаю, розгледіти липкий піт навантажень і торкнутись синців, мозолів та забитих місць.

Вона мріяла про «Бірмінгемський королівський балет», могла б потрапити до французької трупи, виступати на сценах Німеччини або увійти до складу танцівників Датського «Королівського балету». Поріг свого першого балетного класу Саша переступила в п’ять.  Вона не пам’ятає той день, але добре пам’ятає зал, у якому займалась. Обшарпані стіни блакитно-сірого кольору, старий, зі щілинами та подряпинами, облізлий паркет. Страшне павутиння по кутках і постійні протяги. Величезні вікна з дерев’яними рамами мали подвійне скло і такі дірки, що осінній вітер легко потрапляв у приміщення, а зимові візерунки невеличкими купками сніжинок збирались на підвіконні. То було незатишне приміщення, але там були дзеркала і станки! Старі, примотані до кріплень брудними ганчірками, але справжні балетні станки! Відполіровані часом і сотнями рук.

Вона притулилась лобом до прохолодного віконного скла і заплющила очі. Пригадала навчання у хореографічному в Мінську. До профучилища у столиці не вступила, довелось їхати до інтернату. То були важкі роки самотності, нелегкої праці та французьких термінів. «І раз, і два! І раз, і два!» – пульсує у голові голос Стефи Євгенівни. «Дівчата, швидше! Пліє. Вище підборіддя! Діно, а ти працюєш над фуете! Терпи». Вона розплющила очі і вольовим зусиллям відігнала яскраві образи. Потрібно готуватись до заняття.

Театр покликаний донести до глядача неймовірні історії кохання чи ненависті, боротьби та відваги, сполохи емоцій, політ душі! А не запліснявіло-досконалі трюки, майстерно виконані рухи чи віртуозну рівновагу на пуантах. Високий зріст, довгі пальці, тоненька талія, ідеальна зачіска, стрункі ноги і пачка – непохитний образ балерини. Він формувався роками! Але, насправді, окрім академічного, існують й інші види балету. Олександрі подобається вільний танець, невагомі рухи, імпровізаційна ритмопластика, інтуїтивне трактування музики… І тепер вона намагається пояснити усі відтінки та грані балету своїм маленьким ученицям.

Була осінь дві тисячі дванадцятого. Майже щодня йшли тужливі, сірі дощі, але Саша сяяла від щастя. Роль провідної солістки Львівського національного театру опери та балету вона заслужила наполегливою працею і роками впертого протистояння цькуванню. Були інтриги і сльози. Були сварки у кордебалеті, страшні фізичні та емоційні навантаження.  Вона витримала, вистояла, виплакала весь той біль у подушку і не зламалась.

–  Ти не повіриш, Тоню, –  розповідала подрузі, міцно обіймаючи коліна, заховані під плед. Коли у театрі був відбір на титульну партію в «Есмеральді», дівчата насипали мені у пуанти бите скло, – посмішка зникла і в її очах забриніли сльози.

–  Ти викликала поліцію, написала заяву? – скипіла Тоня. – От лярви! Не може бути! Дияволиці! – подруга зірвалась з місця і почала кружляти кімнатою, дедалі голосніше вигукуючи нецензурні слова.

–  Тоню, то було пів року тому, – знов усміхнулась Саша. – Я стисла зуби і, не пам’ятаючи себе від жаху та болю, станцювала так, як ще ніколи не танцювала! Здається, тоді я віддала напівпустій залі усю любов до танцю, на яку здатне моє серце! Ти б бачила їхні обличчя! Керівник аплодував мені стоячи, а хореографи і присутні теж підхопили хвилю овацій і вигукували «Браво!» – вона замріяно подивилась на стелю.

–  Сашка, ти дурна! Дика і скажена! І я тобою дуууже пишаюсь, – вигукнула Тоня і стисла подругу у щільних обіймах. 

Того ж року, пізньої грудневої ночі, Олександра поверталась додому після прем’єри. Таксі зупинилось біля сусіднього будинку – комунальники перерили дорогу – довелось йти до під’їзду слизькими дошками, нашвидкуруч зібраними у вигляді містка. В якусь мить вона послизнулась і побачила, як повільно і ніби зацікавлено нахилився ліхтар, замерехтіло зірками небо і, розтріпаний оберемок квітів, притрусив їй обличчя. А далі була пітьма…

Вона знепритомніла через струс мозку і шок. Якісь перехожі викликали швидку і Саша прийшла до тями лише у лікарні. Вона лежала на ліжку, її бив озноб, різкий біль пронизував груди і ноги. Пам’ятає, як сивий, зосереджений чоловік схилився над нею і щось запитав. Потім їй вколювали ліки, переодягали, ставили крапельниці і готували до операції.

…Загалом їх було три. Завдяки фантастичним умінням хірургів ногу зібрали, а після місяців реабілітації зрослись і кістки грудної клітки. Вона знову дихала на повні груди і вчилась ходити. Ні, не так. Вона знову вільно дихала, кінськими дозами приймала антидепресанти, майже не виходила з оселі, валялась у ліжку, їла і… вила. Страшним, не своїм голосом вила, як вовчиця на місяць. Сліз не було. Була образа, був біль, були спогади, калейдоскоп нереалізованих мрій і залізний голос викладачки, пульсуючий у скронях: «І раз, і два! І раз, і два! І раз, і два!»

Минув час. Багато часу. Саша стоїть у теплому, гарно оздобленому класі. Притулившись до прохолодного віконного скла, згадує минуле. Серце защемило. Але неможна розкисати. Зараз прилетять її пташенята – маленькі, тендітні балеринки. Потрібно готуватись до заняття. І посміхатись. Так, тепер вона «кульгава балерина», але хтось з її крихіток неодмінно танцюватиме у Франції, чи у Німеччині, або у складі Датського «Королівського балету».