гра на життя

- Доброго ранку відповіла я.

- Про ваші заручини вже розповіли, а тому через декілька днів зіграємо весілля, а потім ви переїдете в маєток який ми вам подарували на весілля.

- Чому так швидко?

- Немає на коли відтягувати, тим паче, що будівництво ферми вже почалося і мені потрібні гарантії для бізнесу.

Я скорилася тому, що в на через декілька днів буде весілля. Після сніданку я пішла в сад погуляти, сонце світило яскраво, адже це було літо - пора року яку я дуже любила і пора року в яку я повинна була одружитися з некоханою людиною. Але в саду я зустріла Арні.

- Ну що задоволона?

- Ні каплі адже я тебе не кохаю і ніколи не покохаю. Але я скорилася своїй долі і тому тепер повинна з тобою одружитися.

- Я тобі не вірю. 

- А я не прошу мені вірити. Мені іноді здається, що я починаю тебе ненавидіти.

- А я тебе ненавиджу. 

- От і чудово. 

Ці декілька днів пройшли дуже швидко, за цей час кравчиня пошила мені розкішну сукню яка мені дуже подобалася. Але Арні намагався увесь час поїсти мені трохи нервів своєю присутністю.

І ось цей день весілля прийшов. Я встала дже швидко і почала готуватися. Служниця зробила мені зачіску, легкий макіяж і я одягла цю чудову сукню але таки й ненависну. З самого ранку ми поїхали до церкви де провівся обряд вінчання. Після цього ми поїхали в маєток де за час нашої відсутності назбиралося багато гостей. Побачивши нас вони пішли швидко нас вітати. Це було трохи довго, але коли всі привітання минули всі почали розсідатися по своїх столах. У нас з Арні був окремий стіл. Служниці клопоталися приносячи їжу та відносячи брудні тарілки заміняючи їх чистими. Ми обоє станцювали весільний танок, а після цього слухали тости від гостей. Я змогла хоча б трохи розслабитися та порадіти цьому святу. Десь опівночі всі гості роз*їхалися і ми також почали розходитися. Я також пішла в свою кімнату. Зранку почалися всі приготування до нашого від*їзду. Але я сказала, що заберу з собою коня який мені сподобався. Пан Штефан сказав мені, що якщо мені щось сподобалося то я можу забрати з собою. За цей час я зблизилася з мамою Арні, вона стала для мене ніби рідною, та й зі своєю мамою мені було тяжко розлучатися. І ось ми стоїмо перед каретою і прощаємося з усіма. З моїх очей почали текти сльози, пані Елізабет з моєю мамою почали мене заспокоювати тим, що вони будуть приїжджати до нас, а ми до них. Навіть Арні почав потроху мене заспокоювати.

- Ну все годі вже тут розпускати сльози дітям потрібно їхати, адже їм потрібно доїхати до вечора. - в один голос сказав мій батько з паном Штефаном.

- Так дійсно нам вже потрібно їхати.

 Я з Арні сіли в карету та поїхали. Коли надворі почало сутеніти ми приїхали. Маєток був дуже красивим і на цьому маєтку росли троянди які вилися. Я була в захваті. 

- Тобі подобається?

- Так дуже. Я в захваті.

- Тоді заходь і іди обдивляйся маєток.

Всередні було також дуже красиво і затишно.     

Після огляду маєтку я пішла оглядати подвір*я. Побачивши конюшню я пішла туди, там було багато коней і серед них я побачила свого жеребчика.

- Не хвилюйся твого коня як ти бачиш вже прив*язали.

- Так бачу. Тут дуже багато коней, а хто за ними наглядає?

- Тут є багато прислуги які наглядають за маєтком, а також є наглядач який наглядає за кіньми.

- Там вже приготували вечерю, а тому ходімо вечеряти.

- Гаразд

Коли ми прийшли то стіл був накритий на двох персон, а на столі стояло багато їжі. Після вечері Арні показав мені мою кімнату, а після цього просто вийшов побажавши чудових снів. Мені було його шкода, адже недавно він втратив наречену, а тут його батько змушує його одружуватися з некоханою йому дівчиною. Але тепер вже нічого не мож змінити, адже ми повінчалися. Мої дні йшли поволі і сіро, адже Арні зі мною розмовляв лише тільки при потребі,а так взагалі майже не дивився в мою сторону. Через місяць нашого подружнього життя я звикла, та й Арні здавалося теж. Він почав якось пом*якше до мене ставитися,  але говорив до мене рідко.  Але помирати з нудьги мені не давали, адже у мене серед служниць появилася подруга. Я потоваришувала з усією прислугою в маєтку, а тому швидко вписалася в їхній колектив. Вони показали мені повністю весь маєток, сад, показали окремо кожну кімнату. І тепер я точно могла не заблудитися. Але найбільше з усіх місць в маєтку я полюбила сад. Він був повністю захищений від буйних вітрів восени та від грізних холодів взимку, а тому дерева та квіти тут стояли в будь-яку пору року, а це мене дуже радувало. Була вже пізня осінь і було вже трохи холодно хоча снігу ще не було. Сьогодні було похмуро, як ніколи та й настрій в мене був препоганий, Арні сьогодні я взагалі не бачила і не знала де він був, а тому щоб підняти собі якось настрій я вирішила піти і прогулятися садом.  

АРНІ

Я  більше місяця майже не розмовляв з Аббі хіба, що тільки за потреби. Я не знав, що мені робити, адже мені здавалося, що я закохався в Аббі, але й водночас боявся свїх почуттів до неї, адже я скільки часу страждав за своєю Веронікою, що боявся зрадити пам*ять про неї. Але скільки часу бувши без Аббі я зрозумів, що не можу жити без неї. І ось сьогодні я вирішив, що розкажу їй про свої почуття. Я знав, що більшість часу Аббі проводить в саду, а тому я попрямував туди. Але коли я зайшов туди то побачив двох чоловіків із закритими обличчями які намагаються затягти Аббі на коня.

АББІ

Мені було сумно, а тому я вирушила в сад, як і завжди. Я прогулювалася садом аж тут почула якісь кроки недалеко від себе. Обернувшись я побачила двох чоловіків із закритими обличчями, але коли вони побачили що я їх замітила, то швидко побігли до мене і почали намагатися затягувати мене на свого коня. Я намагалася їм опиратися але в мене мало що виходило. І коли вони затягнули мене на коня, я побачила Арні який біг до нас. Але було пізно, адже ми вже рушили. Я бачила, що він був дуже схвильований.