Станція Сідонія

Той ранок для молодого практиканта Зоряної Академії Сергія Аненка розпочався звичайно. Він покинув житлові приміщення марсіанської станції Сідонія і попрямував до озера. Тераформування до невпізнанності змінило Марс. Маса, розміри і гравітація планети збільшилася до земної. Знайомий людям ХХІ століття профіль планети був тепер невпізнанний. Штучна атмосфера була в півтора рази більш щільною ніж знайома земна. Саме такою вирішили зробити її прибульці. Сергій, тримаючи в руці валізу з інструментами та приладами крокував молодою зеленою рівниною порослою окремими деревами та утопаючи по пояс в молодій зеленій траві. Над ним кружляли зграї птахів, дзижчали комахи. Одного разу він наткнувся на округлий камінь, який виявився досить великою черепахою. Ось і нарешті озеро, червоні піщані береги ще не встигли зарости рогозою та очеретом, лише подекуди росли окремі верби та кущики верболозу. Спочатку треба зробити аналіз води, люди контролювали всі зміни хімічного складу, щоб мати можливість спостерігати як еволюціонуватиме тераформований Марс. Незважаючи на ранковий час, у воді відбивався серп Ареса – штучно створеного супутника планети, повністю вкритого водою. Час від часу в озері скидалася риба, залишаючи кола на воді. Прибульці, заселяючи планету живими істотами змішали види з різних регіонів, і навіть з різних аторійських світів. Сергій поглянув на захід, де горизонт закривав гірський хребет. Одинокий орел ніби повис високо в небі на своїх широких крилах. Його раптом охопило передчуття, що сьогоднішній день стане останнім днем його практики з астробіології на Марсі. Сергій народився тридцять років тому, його батьки одними з перший дозволили ввести собі нанороботи Міаса – потужного стародавнього штучного інтелекту, який розрісся до масштабів значної частини Всесвіту. Сергій належав до одного з перших представників нового покоління землян, яких називали біонітами. Нанороботи очистили генотип його батьків від шкідливих мутацій, тепер він, як і решта біонітів мав міцне здоров’я, фізичну силу, витривалість, тривалість його життя тепер повинна була досягнути більше тисячі років. Крім того, завдяки нанороботам і наноімплантантам біоніти мали високий рівень інтелекту, чудову пам’ять і навіть зовнішність стала набагато привабливішою.

Раптом голографічний дисплей на його руці ожив, і виникло зображення керівника наукової станції Сідонія Людвіга Робсона.

— Сергію, на станцію щойно прибув важливий гість, вона хоче терміново тебе побачити.

— Вона? Зараз повернуся, – повідомив Сергій. Зібравши всі зразки, які він встиг узяти до контейнера, Сергій попрямував назад до станції. Передчуття схоже справджується. «Невже разом з нанороботами люди отримали і здатність передбачати події»?

В кабінеті Людвіга Робсона його вже чекала гарненька молода жінка. Плямиста шкіра з темних плям чорного, темно-коричневого та темно-зеленого кольору видавала в ній телепата.

— Цікаво, хто з фреян мною міг зацікавитись? – подумав він.

Жінка обернулася на нього і їхні погляди зустрілися. Очі гості вразили його – смарагдово-зелена райдужна оболонка яка оточувала яскраво-синє кільце.

— Ось Сергій Аненко, наш практикант з астробіології, а це Лія, вона прибула спеціально, щоб зустрітися з тобою.

— Ну ось нас і познайомили, – привітно посміхнулася Лія, – я не фреянка як ти подумав, я наполовину аторі, а наполовину лорні, народилася і виросла на планеті Фарра-171.

— Отже ти та сама, єдина у Всесвіті дівчинка наполовину лорні, а наполовину аторі, яку зустрів під час своєї подорожі екіпаж зорельота Блискавка?

— Вірно. Тільки я вже не дівчинка, за цей час я встигла подорослішати.

Лія присіла на канапку у вестибюлі приймальні Людвіга Робсона запрошуючи Сергія приєднатися до неї. Приймальня майже завжди пустувала, гості на марсіанські дослідні станції прибували нечасто і це були переважно вчені із Землі.

— Які останні результати твоїх спостережень?

— На Марсі в повітрі, воді та грунті кількість нанороботів в десятки і навіть сотні разів перевищує норму.

— Ну звісно, хімічний склад атмосфери, грунту та гідросфери ще не нормалізувався, пройде кілька століть, перш ніж екосистеми відрегулюються і почнуть самотужки підтримувати баланс, так відбувається на всіх тераформованих планетах. Весь цей час планета не буде колонізуватися.

Сергій відчував, що Лія прибула не для того, щоб знайти якогось невідомого нікому практиканта з астробіології і поговорити з ним про особливості становлення екосистеми тераформованого Марса. І дійсно, витримавши коротку паузу фарріанка продовжила.

— Думаю ти чув про новий зореліт Мрія?

— Мрія? Звичайно чув. Перший земний зореліт третього покоління здатний мандрувати не лише по нашій Галактиці, а й по всьому Всесвіту. Для Зоряної Федерації такі кораблі вже десятки тисяч років є буденним явищем, а для Землі це перший такий зореліт.

— Мрія вже пройшов випробування, здійснив польоти спочатку до системи Альфа Центавра, потім відвідав ряд світів Зоряної Федерації в різних кінцях Галактики. Зараз він готується до першого міжгалактичного польоту. Капітан Тімо Рінне набирає команду для цього польоту і він запропонував мені посаду офіцера-навігатора Мрії. Ми вважаємо, що твоя кандидатура підходить на посаду вченого-астробіолога. Крім того нам відомо, що перш ніж стати вченим, ти навчався в Зоряній Академії. Міас також вважає твою кандидатуру прийнятною.

Сергій відчув, як почастішало серцебиття. Ось, він, той самий шанс про який він мріяв. Але він плекав надію, що це буде політ на інший край галактики Чумацький Шлях, а тут відразу міжгалактична подорож. І він хвилюючись перепитав.