Розділ 33

  Вранці я зрозуміла, що вчорашня пригода в кухні не минула безслідно. На моєму зап’ясті красувався добрячий синяк. Відбиток пальців. Що робити? Довгі рукави светра приховають. Добре, що зараз зима. Та, якби ж можна було ще приховати факт домагання. Ні! Тепер я таки мушу розказати Моніці. Тим більше, що він сам похвалився, що я не перша його жертва. Нелегка буде розмова.

  Я постаралась, як могла довше не виходити з кімнати, щоб не бачити Хуберта. А, коли вийшла, побачила Івону, яка сказала, що вони всі разом збираються в торговий центр. Моніка обіцяла, що приїде по мене, аби забрати на вечерю до батьків. Господаря дому я так і не побачила того ранку.

   Вдень я закінчила торт, зробила собі французький манікюр, зачіску. О 17 годині я вже була готова. От тільки завезти мене до Данути приїхав Хуберт, а не Моніка. Навіщо вона його послала? Ми зустрілись на подвір’ї. Я обдарувала його холодним поглядом, а він насмішкувато глянув на мене, відкрив пасажирські двері в машині і показав жестом, щоб я сідала. Ще чого! Не дочекаєшся! Я відкрила собі задні двері і сіла на сидіння позаду водія. Великий прямокутний торт поклала біля себе. Всю дорогу я мовчала. Добре, хоч їхати недалеко. Хуберт пробував починати розмову, але я робила вигляд, що не чую. Навмисне подзвонила до пані Данути, ніби для того, щоб уточнити, чи не треба чогось привезти.

  Коли я виходила з авто на подвір’ї Дужеків, то побачила Каміля. В елегантному кремовому пальто, глянцевих черевиках хлопець виглядав дуже ефектно. Я мимоволі замилувалась. Він саме був біля своєї машини. Щойно приїхав і діставав з багажника пакети. Ми радісно привіталися, він обняв мене і поцілував в щоку.

  Вечір проходив чудово. Всі весело розмовляли, жартували. Що правда, я частенько червоніла, бо поляки люблять відверті жарти і не страждають від зайвої скромності. Мій торт отримав багато похвали. Я почувалась серед цих людей справді, наче рідна. Пані Дануся дуже сердечно зі мною розмовляла, її чоловік теж.  Каміль постійно виявляв до мене увагу, жартував. Який же він чудовий!

   Все було супер, поки Івона, бавлячись зі мною, не стягнула догори мій рукав. Як на зло, мій уважний хлопець побачив це. Він взяв мою руку, оглянув і з тривогою запитав пошепки на вухо:

̶  Що це? Хто це зробив з тобою? — я махнула рукою, нехотячи піднімати зараз цю болючу тему.

̶  Та, це, нічого. Не звертай уваги, — Каміль не заспокоївся.

̶  Я ж бачу, що тут відбиток чиєїсь немалої руки! — він оглянув присутніх, зупинився очима на Хуберті. Потім сказав:

̶  Ходімо, поговоримо, — він взяв мене за руку і ми вийшли з вітальні. Я почувалась дуже незручно, коли на нас всі дивилися. Каміль привів мене в свою кімнату, зачинив за нами двері, взяв мене за руки і сказав твердо:

̶  А тепер розказуй! Я мушу знати, хто так повівся з моєю дівчиною! — я не знала, що робити. Опустила очі.

̶  Камілю, я не хотіла нікому розказувати... Але...

̶  Це Хуберт, так? Він чіплявся до тебе? Я бачив, що між вами якесь напруження, — хлопець миттю почав кипіти в середині і це погрожувало вирватись назовні.

̶  Так, — я ледь чутно промовила те, що мусила. Це все одно неможливо буде приховати.

̶  Я йому голову відірву! — прошипів крізь зуби. Вся кремезна постать Каміля напружилась, кулаки стиснулись.

̶  Що він з тобою зробив? Скажи мені правду, не бійся!

̶  Тільки це... Він... Хотів купити мене... Я збиралась сьогодні сказати Моніці... — гнів Каміля загорівся ще гірше і він хрипло проказав:

̶  Будь тут! Не виходь! – а сам побіг з кімнати, грюкнувши дверима.

  Я тремтіла від хвилювання. Що зараз буде? Як же не хочеться псувати скандалом такий гарний вечір. Навіщо я  сказала? Раптом почулися крики з вітальні. Я не втрималась і глянула крізь привідкриті  двері. До великого холу раптом вилетів з вітальні Хуберт, впав, за ним вискочив Каміль і накинувся на нього з кулаками. Той, хоч значно худіший, але теж сильний чоловік не залишався в боргу. Гамселив мого хлопця по чому міг. За мить вийшов батько і крикнув до них. Тоді Каміль відпустив швагра і встав. Той почав сідати, а тоді підступно вдарив Каміля, що повернувся до нього спиною, по нозі і збив на підлогу. Бійка почалася з початку. Крики, лайка, удари. Здавалося, що вони повбивають одне одного. Вибігли пані Дануся з Монікою, за ними Івона з плачем і криками. Моніка щось крикнула чоловікам і забрала дитину в кімнату. Мати закричала на сина і зятя, і ті нарешті вгамувалися. Поставали, віддихуються. Одяг порваний, розхристані обоє. На обличчі і руках в обох кров.

   Я вийшла на тремтячих ногах з кімнати, наблизилася до чоловіків. Мати пішла до малої, а Моніка вийшла і забрала чоловіка в ванну. Батько, що стояв, як стіна, між ними підійшов до Каміля і хотів відвести його кудись. Тоді я підійшла до свого «розмальованого» хлопця.

̶  Ходімо в ванну, треба змити з тебе кров, — я взяла його за руку, він покірно пішов за мною. У ванній, що в кімнаті Каміля я обережно помила його обличчя і руки, заклеїла пластирями поранені місця. Хлопець ввесь цей час слухняно дозволяв мені все це. Терпів біль. Лиш мовчки поглядав з під лоба. Ми вийшли в кімнату. Каміль знайшов у шафі чистий одяг і почав роздягатися. О, ні. Хіба час зараз задивлятися на кубики на животі і мускулясті руки? Я ледве відірвала очі. Він одягнувся. Тоді Каміль обійняв мене обома руками і сказав, дивлячись в очі: