Розділ 22

  Робота з дня на день не ставала легша. Та найважче не сама робота, а відношення власниці салону. Своєю нервозністю вона створює дуже напружену атмосферу в колективі. Деколи навіть настроює працівниць одна проти одної. Це дуже неприємно. А мене, як новеньку та ще й іноземку не дуже жаліють. Тільки одна дівчина, Еля, Ельжбєта ставиться до мене добре, помагає. Вона мені дуже сподобалась – проста, скромна, старанна. А головне, людяна. Не звертаючи уваги на всі ті інтриги і напруження в колективі, вона старалась зі всіма поводитися нормально, не конфліктувати. Деколи помагала мені тим, що попереджала, що робити, а чого не можна, щоб не розсердити когось. Вона знала болючі місця кожного.

   Я переїхала в орендовану квартиру, майже 2 тижні проживши в сім’ї Дужек, як я потім дізналась. Цікаве прізвище. І підходить їм – пан Кароль Дужек справді дужий чоловік, високий і кремезний. Мабуть, син такий же. Я ще не бачила. І взагалі, таке враження, що в Польщі набагато більше високих симпатичних чоловіків, ніж в нас. А от гарних дівчат, навпаки  ̶  в нас більше. Не знаю з чим це пов’язано. Кажуть, що в середні віки інквізиція винищила в Європі багато гарних жінок. Краса вважалася злом, бо доводить до гріха. Тому їх там тепер менше. Але це, так, одна з версій. Як би там не було, нашим дівчатам в Польщі є на кого подивитися.

   Нове моє житло тішить хіба що тим, що близько від місця роботи. Ходжу тепер пішки. А решта... М’яко кажучи, не дуже гарно. Особливо після того палацу, в якому я жила перед тим. Маленька квартира в старій триповерхівці. Ремонт в ній не робили, мабуть років 30. Все таке облізле і понищене, просто жах. Єдине, що господар поновив, це сантехніку в крихітній ванні і в кухні. Принаймні, вода ніде не протікає. З меблів в моє розпорядження дісталися: старезний диван, 2 крісла, столик, кілька старих тумбочок. Все. А що? Вистачить. Я і так майже ввесь день на роботі, вдома тільки їм, миюся і сплю.

  Найбільше мені не сподобалась кухня. Вона нікудишня, в порівнянні не з кухнею пані Данути, а взагалі. Маленька, ледь помістилась електроплита, холодильник, столик, тумбочка і раковина. І жодної більше техніки. Мінімум старого посуду. Що ж, не біда. Їм я небагато. Приготую і так. А деколи купую щось готове, або напівфабрикати. Добре, що продукти в Польщі досить недорогі.

  Житло, звісно, не царські хороми, але я рада, що можу дозволити собі хоч таке сама, без нікого. Більшість наших, приїхавши в чужу країну живуть в домах, де ціла купа народу. Кожному лише ліжко. А в мене ціла квартира в розпорядженні. Це вже круто. Нарешті я спробувала жити сама, сама собі господиня. Роблю, що хочу, нікого не боюся. Принаймні в квартирі, а на роботі це вже інше питання. То ж, можна сказати, мрія збулася. Я живу і працюю в дуже гарному місті.

  Сьогодні одна клієнтка довела мало не до інфаркту мою бідну подругу Елю. Капризна, груба, нестерпна дівуля. Вона придиралась до стрижки, як тільки могла. Наче навмисне хотіла продемонструвати, що принцесі не просто догодити. А вона ж, принцеса – висока, довгонога, струнка. Така ціла супердоглянута, наче не вилазить з салонів краси. З довгим світлим волоссям, силіконовими грудьми, що так і випадали з кофтинки. Спідниця з дорогущої шкіри до середини стегна. Явно штучні вії, як в жирафи, губи, як вареники, довжелезні нігті помальовані у всі кольори веселки. Одним словом, модель з обкладинки чоловічих журналів. Еля, та й я біля неї, бо помагала фарбувати, вже не знали куди подітися. Ніяк не можна було заспокоїти нахабну клієнтку.

    Ця краля, мабуть зовсім замучила б і мене і бідну Елю, якби не щаслива випадковість. Саме в той момент, коли вона кричала на перукарку, в салон зайшла пані Данута з Івоною. Побачивши її, модель, наче перетворилась на іншу людину. Почала до них щебетати, радісно посміхаючись. Але Було помітно, що пані не була налаштована до неї дуже позитивно. Стримано сказала кілька речень, а тоді перевела увагу на Івону, яка відразу побігла до мене з радісними обіймами. Гонората, як звали модель, пихато зміряла мене очима, не розуміючи, хто я така і чому мала так до мене тулиться. А невдовзі краля покинула салон.

  Пані Данута поглянула на мене зі співчуттям і сказала:

  Дитинко, ми можемо десь поговорити трошки? Я попрошу твою шефову, – я погодилась. За кілька хвилин ми вже сиділи в її машині навпроти салону. Івона щось до мене щебетала, але пані заспокоїла її з серйозним виглядом і звернулась до мене:

̶  Бачу тобі нелегко тут працювати, – вона не чекала відповіді, бо знала її. Очевидно не перший день була знайома з власницею салону і тією Гоноратою теж. – Мені шкода, що я залишила тебе на поталу тим піраньям. Зараз маю для тебе пропозицію. Подумай, завтра скажеш, – я уважно слухала.

̶  Нам терміново потрібна людина, яка буде не лише нянею, а й другом, гувернанткою, кухаркою, і ще багато ким для Івони. Вона дуже скучає за мамою, яка постійно в роз’їздах. Тато переважно на роботі. Він теж бізнесмен. Ми вирішили, що буде добре, якщо Івона зможе частіше супроводжувати маму, поки ще не ходить до школи. А для цього потрібна надійна людина, яка могла б їздити з нею по цілій Європі, а деколи і далі, – чим більше вона розказувала, тим більше в мене вилазили з орбіт очі і розкривався рот. Що? Подорожувати по Європі!? Та ще й за це заплатять? Мабуть мені сниться це, бо надто добре, щоб бути правдою. Не може зі мною статися таке. Чи є якийсь підступний мінус? Я  почала ставити питання:

̶  А що ще від мене вимагається? Як саме ми будемо подорожувати? Самі, чи з мамою Івони частіше? – пані пояснила:

̶  Так, частіше ви будете їздити разом, жити в готелях разом, а деколи самі з водієм. Твоя задача буде дбати про Івону, поки мама на концерті. А коли вона буде вільна, то зможете погуляти десь разом, чи сама трохи відпочинеш. Зарплата, сподіваюся, тебе не розчарує, – вона протягнула мені папір з написаною сумою. Я витріщилась, не вірячи своїм очам. Та таких грошей я й не мріяла заробляти. Та ще так приємно проводячи час. Просто казка.