Розділ 11

   Музика грала не дуже голосно. Ще й пісня, як на зло романтична – «Лише заради тебе» Князя. Артем повів мене за руку в середину залу, де вже було кілька інших пар. Ми почали танцювати. Я, чомусь, хвилювалась, відчуваючи його владні  обійми. Мабуть, помітивши це, Артем сказав мені тихо на вушко:

̶  Чому ти так тремтиш? Хіба я кусаюсь?

̶  Хто тебе знає...

̶  Мілано, то може варто вже познайомитись ближче, коли ми збираємося одружуватися, – як грім серед ясного неба. Якусь мить я заціпеніло дивилась на нього, не знаючи, що сказати. Серце закалатало ще сильніше. То він таки збирається женитися? А мене не треба запитати? В середині закипіло. Як же так йому відповісти, щоб не вдарити по самолюбству занадто?

̶  Артеме, ти нічого не плутаєш? Не пригадую, щоб ти робив мені пропозицію. – серйозно кажу, дивлячись в очі. – Чи це такі жарти в тебе дивні?

̶  Ні, не жарти. Хіба дядько не казав тобі нічого? – як ні в чому не бувало відказує, кружляючи в повільному танці.

̶  Казав. Але я нічого не розумію. Навіщо тобі це, ми ж зовсім мало знайомі, ти не кохаєш мене, то навіщо? – Він перекрутив мене в танці, притиснув до себе і сказав:

̶  Ми знайомі настільки, щоб я захотів бути з тобою не тільки вночі, а й вдень. Ти дуже приваблива, щира, працьовита. Мої батьки вже давно хочуть, щоб ти стала їх невісткою. Ще з минулого року, коли були у вас на корпоративні. І я постійно думаю про тебе після тої вечірки, коли ти відшила мене. А я тобі зовсім не подобаюсь? – запитав, лукаво заглядаючи в очі. Так я й скажу тобі правду, не дочекаєшся. Щось  в цьому хлопці є таке, що водночас і притягує і відштовхує мене. Якась самовпевненість, піжонство.

̶  Я правильно розумію, ми маємо одружитись, бо твоїм батькам підходить така невістка і ти мене хочеш, так? – кажу з сарказмом, натякаючи, що бракує головного на мою думку, кохання. Він посміхнувся. Озирнувся, ми були не далеко від виходу. Взяв мене за руку і вивів з залу. Ми опинились в напівтемному коридорі.

̶   А ти не така проста, як здається. Вважаєш, що цього мало, так?

̶  Артеме, якщо серйозно, ти справді думаєш, що готовий до сімейного життя? Готовий бути вірним і дбайливим чоловіком? Не задивлятися на інших жінок? Бути зі мною в горі і в радості? Вибач за такі прямі питання, але для мене це важливо, – дивлюся на нього серйозно. Він помовчав, роздумуючи, а тоді сказав, звабливо посміхаючись:

̶  Маленька, нам буде добре разом, чого ти так драматизуєш? – він наблизився майже впритул до мене і обійняв мене одною рукою, а іншою погладив  мене по щоці. – Тобі сподобається бути  моєю... Я тебе не ображу, будеш мати комфортне життя. Чого ти ще хочеш? – Я спантеличено дивилась на нього, піднявши голову догори. Вдихала приємний аромат його парфуму. Хрипкуватий шепіт Артема заворожував, але слова давали зрозуміти, що він сприймає мене, як чергову іграшку, і, мабуть, як можливість догодити батькам. Це почало дратувати.

̶  Артеме, подивися правді в очі, я тобі швидко набридну і що тоді? Будемо діловим партнерами? Я тобі підтримку іміджу, а ти мені гроші?

̶  Чого ти, Мілано? Якими партнерами? Все буде добре. Чого ти так боїшся? – він почав гладити мене по плечах, руках... Я спокійно забрала його руки від себе. Подивилась на нього з викликом.

- От бачиш, ти навіть не кажеш, що будеш вірний мені все життя, бо не плануєш такого. Дякую, що принаймні не говориш про кохання, якого нема. Вибач, але я дуже старомодна. Я не хочу розлучатися через рік після весілля і терпіти твої зради теж не зможу. Не бачу сенсу в такому шлюбі.

̶  З чого ти взяла, що я обов’язково буду зраджувати? Може нам удвох буде так класно, що й не захочеться, – знову сміється і пожирає мене голодними очима.

 ̶  Може? Артеме! Мені це набридло. Ти можеш хоч пару хвилин поговорити серйозно?

̶   Можу...  ̶  хрипкувато шепоче і починає мене обіймати за талію і тягнеться, щоб поцілувати. – Ти така зваблива, навіть коли сердишся, – мій терпець урвався. Я відсунула його від себе і зробила крок до залу.

 ̶  Зрозуміло, в тебе одне в голові! Для цього пошукай собі якусь іншу дівчину, мені таке не підходить! – різко сказала і пішла в зал, не давши йому можливості далі заговорювати мені зуби.

  Прийшовши в зал, я побачила, що всі танцюють шейк. Я підійшла до столу і налила собі води. Випила. Налила ще і почала потроху пити, намагаючись заспокоїтись. Сиділа, дивлячись на танцюючих людей. Алла обернулася і побачила мене. Поманила рукою до себе. А, що? Чому б не піти? В мене, як-не-як, свято сьогодні. Я пішла танцювати.

Ми ще довгенько веселилися, потім пішли ще перекусити. Тоді Алла запитала:

̶  Де ти так довго пропадала? І де Артем?

̶  Ми поговорили. Не знаю де він зараз, – кажу, трохи невесело.

̶  Так? Бачу, щось серйозне. Розкажеш?

̶  Дорогенька, я маю багато чого тобі розказати. Але це не тут і не зараз. Завтра в нас вихідний. Може десь зустрінемось.

̶   Добре, але ти мене лякаєш.

̶  Не хвилюйся. То може підем завтра на озеро?

̶   Добре.

  Ми ще трохи посиділи, потім поїхали додому на таксі. Артем так і не з’явився більше.