День вручення диплому. Ура! Нарешті. Так багато зусиль, часу докладено і ось, нарешті. Хоча, це не фініш, а старт в інше життя. В життя, де я почуватимусь більш самостійною, впевненою. Але все свято зіпсовано моїми родичами. Я тепер навіть не знаю, що робити далі.
Ще кілька днів тому все було таким зрозумілим і простим, а тепер... Повний хаос в голові. Я вирішила таки провести цей день, як належить. Вдягнулась в легкий світло-рожевий комбінезон, який вдало підкреслив фігуру. На грудях прикрашений блискітками. А донизу штани розширяються і вільно спадають по ногах. Досить елегантно. Зробила собі зачіску ̶ легкі кучері, заколені по боках невидимками з камінчиками в тон комбінезона. Легкий, як завжди, макіяж. Лише губи сьогодні намалювала, яскравою рожевою помадою в честь свята. Туфлі на тонкій шпильці. Маленька сумочка. Покрутилась перед дзеркалом – супер. Хай хоч вигляд маю радісний, якщо в середині, наче коти шкребуть.
Зібравшись, іду вниз. Снідати, чомусь не хотілось сьогодні. З вітальні саме виходив дядько Степан. Глянувши на мене зацікавлено, посміхнувся і каже:
̶ Ого! Розумію Артема. Така гарна дівчина не могла не сподобатися, – несподівано. Зазвичай, він не хвалить мене ні за поведінку, ні зовнішність. Мабуть, я виросла.
̶ Дякую, – ніяково посміхаюсь. ̶ Ви вже їдете кудись?
̶ Ні. Сьогодні вдома. Відпочинок, – спокійно відповів. Я поспішила на зупинку. На щастя, до неї недалеко. Там вже стояла Алла. Вона теж мала святковий вигляд. В ніжно-блакитній сукні, туфлях на високих підборах, з пишною високою зачіскою, аж сяяла. Ми весело привіталися, похвалили одна другу. Як же інакше?
Директорка урочисто нас вітала і під музику кожен отримував довгоочікуваний документ. Нарешті прозвучали наші імена – Мілана Марешко і Алла Малко. Як же хвилююче. Знаючи про нашу дружбу, нам навіть дипломи дали разом. Після офіційної частини настала пора ознайомлення з пропозиціями роботи. На щастя, ми з Аллою змогли потрапити разом в один чудовий салон краси. Не дуже престижний, але платять там непогано. Навіть новачкам, кажуть, немало виходить. А, коли наберемось більше досвіду, зможемо брати більше клієнтів і заробляти досить добре. Всі емоційно обмінювалися враженнями. Домовлялися піти святкувати в наперед замовлений ресторан. Ми вже хотіли йти, як несподівано побачили Артема. Що він тут робить? Хлопець підійшов до нас з Аллою. Почав весело вітати з отриманими дипломами. Ми здивовано переглядалися. Потім він сказав:
̶ Ходімо десь відсвяткуємо! Цей день має запам’ятатись.
Ми ще раз переглянулись між собою і я сказала:
̶ Дякую, але ми вже домовилися іти всією групою.
̶ То я з вами, – впевнено заявив хлопець. Що за вигадки? Чи він щось задумав? Я спробувала його відговорити:
̶ Тобі не здається, що це дивна ідея? Не знаю, як сприймуть її наші одногрупники.
̶ Та нормально сприймуть! У вас тут, бачу, не густо з хлопцями в групі. Думаю, дівчата не будуть проти, – підморгнувши, сказав Артем. Я уважно глянула на Аллу. Вона явно зраділа його компанії. О, люди! І, що він збирається робити? Буде з нами двома там танцювати? Чи вибере котрусь одну, а іншу змусить нервувати? Це не чесно! Я запитала:
̶ Артеме, і як ми тебе представимо? Шкільний друг чи чийсь хлопець? – що він відповість?
̶ Як хочете, але я іду з вами, – твердо відказав. Ну що за тип? Ну, я тобі покажу, тільки спробуй псувати нерви мені, чи Аллі. Кажу:
̶ Аллусь, що думаєш, візьмемо з собою цього самозакоханого кавалера?
̶ Думаю, можемо дати йому шанс, – радісно відповідає. Видно, що непростий буде вечір.
̶ Що ж ходімо, раз вже ти так хочеш сьогодні скласти нам компанію, – кажу, з підозрою дивлячись на Артема. Побачимо, що ти затіяв. Ми сказали іншим одногрупникам, що наш друг піде з нами. Дівчата, як і казав Артем, зраділи. Який передбачливий!
Ми запакувалися в машину, взявши з собою ще двох дівчат з групи. Я навмисне посадила Аллу спереду. Подивимося, що буде. Поки ми їхали до ресторану, Алла мовчала, дивилась у вікно. Артем теж мало говорив, переважно звертався до нас усіх, не до когось одного. В ресторані вже грала спокійна музика, приглушене світло, елегантний інтер’єр – все сприяло романтичній атмосфері. Ми покрутилися біля столу, розглянулись і я вирішила таки поговорити з Аллою. Витягнула її «попудрити носика».
̶ Аллусь, як ти? Ти ще хочеш уваги Артема?
̶ Мілано, я не знаю. І так і ні. Він привабливий, але те, як поводився недавно мене насторожує. Думаю, сам не знає, кого вибрати, – трохи сумно каже подруга.
̶ Ясно. Якщо тобі стане легше, то Анастасію він відшив. Тому вона страшно сердита на мене. Зробила істерику, бо я, наче, забрала в неї хлопця. Тепер в мене проблеми. Але, про це якось пізніше розкажу.
̶ Так? Це на неї схоже. Не змогла пережити поразки. Такі пави, як вона звикли отримувати все, що захочуть. А ти, що? Як він тобі?
̶ Алло, так, як і тобі. Він симпатичний, але я йому не вірю, – я трохи сором’язливо додала – Та й, якщо чесно, мене більше цікавить Роберт.
̶ О-о! Розумію. Дзвонив? – з ентузіазмом запитала подруга.
̶ Так.
̶ І ти мовчала!?
̶ Ще нічого такого... – тягну тихо.