Розділ 7

   Неспокійна ніч. Я вертілася на ліжку, думки роїлися в голові, не даючи заснути. Що тепер буде? Може в мене справді щось складеться з Робертом? Чи може таке бути? Він же такий багатий, модний, мабуть за ним дівчата табунами бігають. Навіщо йому якась бідна українка? Простіше зустрічатися з якоюсь супермодною полькою. Вони б мали більше спільного. А, що я? Та, що тепер переживати. Треба зосередитися на навчанні, здати екзамени. А там видно буде.

  Ще й Руслан з тим секретом. Що ж там таке? Ліпше б нічого мені не казав. Неспокійно.

   Зранку, я, як звичайно, збиралась на навчання. Дядька вже не було, поїхав раніше на роботу. Мама теж. Раїса снідала і косо на мене поглядала. А Настя таки не витримала:

̶  І, що то було вчора? Де тебе носило так довго? Ти що, так довго каталася з тими поляками? – їй не звично, щоб я десь допізна гуляла, от вона, інша річ, всі звикли. Чи Руслан. А, щоб я собі таке дозволила, то дивно. І чого ж принцеса так хвилюється? Я ж не з Артемом каталася.

̶  Так. А що?

̶  Що ви так довго робили?

̶  Та, так, гуляли, розмовляли, – кажу що-небудь. Не хочу їй казати, що Роберт був сам зі мною. Треба швидше тікати, щоб не розпитувала деталей. Я встаю, піднімаюсь на гору, зіштовхуюсь з Русланом.

̶  Привіт, Мілано. Як вчора було? – і він туди ж.

̶  Добре. Погуляли, показала місто. А в тебе, як справи? Говорив з батьком? – стараюсь перевести тему.

̶  Говорив. Він не хоче, щоб я їхав в Польщу. Каже, щоб я переходив на заочне навчання і працював з ним на фірмі.

̶ То, може спробуй, хіба так погано? Може, він дасть тобі якусь кращу посаду, не пиляти дерева.

̶  Не знаю. Хіба що ти його вмовиш.

̶  Чому ти так думаєш? Ти ж його син, він, хоч і сердиться деколи, але любить тебе. Попроси. Але скромно, не вимагай, а проси. Він послухає.

̶  Думаєш? Гаразд, спробую, побачу, який в нього настрій буде ввечері. А Артем часу не гаяв... – раптом змінив тему Руслан.

̶  Ти про що?

̶  Я бачив, як він крутився в неділю біля тебе, а потім десь пішов з Анастасією. Чи то вона його повела ліс показувати, – насмішкувато проказав брат.

̶  Ліс показувати? Серйозно?

̶  Ну, вони десь в тому напрямку йшли. Схоже, він ніяк не вибере, хто йому більше подобається, – я хмикнула здивовано. Ну що тут скажеш? Встиг уже трьом дівчатам закрутити голову. От спритний.

̶ Хай гуляють, мені до нього нема діла,  ̶  постаралась сказати байдужим тоном.

̶  Справді? А до кого є? Може, до того польського спортсмена, га? Він на тебе задивлявся...

̶  Не знаю. Ми майже незнайомі. Поживемо, побачимо. Мені пора в школу. Ти їдеш?

̶  Так, підвезти тебе? Розкажеш щось цікаве по дорозі.. – лукаво посміхнувся Руслан.

̶  Поїхали, поки не спізнились на науку. Як буде щось цікаве, то розкажу, – а сама думаю, чого ви всі такі цікаві? Розкажи. Ще чого.

   День пролетів швидко. Алла розпитувала про Роберта, але я розказала їй тільки те, що він був зі мною дуже милий і сподобався. Не хотіла хвалитись їй, що він обіцяв дзвонити, цілував. Їй і так нелегко. Ще не забула Артема. Про походеньки якого з Анастасією, я вирішила промовчати. Після уроків, ідучи на зупинку, ми розмовляли.

̶  Знаєш, сестра розказувала, що Настя в школі хвалилась дівкам про Артема. Мовляв, запропонував їй зустрічатися, а вона ще думає, чи погодитися, – поділилася Алла.

̶  Ну й ну... Думає вона. А як же. Та вона йому мало не влізла на коліна в неділю. Цілий вечір чіплялась до нього. А він, мабуть, не витримав. Зі мною не вийшло, то хоч з нею вирішив втішитись.

̶  Думаю так і є. Але, яка нам різниця. Давай ліпше до іспитів готуватися. Може до мене?

̶  А може до мене? Пішли. В нас ще залишилися тортики з неділі, – підморгую подружці. Та погодилась. Вона ж шанувальниця солодкого, це не секрет. Хоча по фігурі не скажеш. Аллуська завжди була худенька. Скільки б не їла, не товстіє. Щасливиця. Ми з нею навіть трохи схожі ззовні. Обидві середнього зросту, з довгим каштановим волоссям, стрункі. Тільки Алла трохи худіша від мене і бюст має менший.

   Діставшись села, ми пішли до мене додому, щоб вчитися одна одній робити зачіски. Я трохи переживала, чи не будуть нервувати мої дядько з тіткою. Пощастило. Їх не було дома. Зате мама з Мірою були. З радістю нас зустріли і почали пригощати. Коли дегустація смаколиків закінчилась, ми взялися до роботи.

   Я зробила Аллі пишні локони і заколола їх на один бік. Мірі теж зробила зачіску. Постригла їй каре і вклала, надаючи об’єм. Алла зайнялася маминим волоссям і моїм. З мамою швидко впоралась, а от з моєю шевелюрою довелось потрудитись. В мене густе, важке волосся до середини спини. Накрутити його нелегко. Проте, подруга заплела мені по боках об’ємні колоски, зверху підчесала. А решту волосся перетворила в великі романтичні локони. Вийшло супер. Ми поробили собі фото разом, окремо, різні. Потім повиставляли у соц.мережу ті, що найбільше сподобались.

    Коли я пішла проводжати Аллу додому, на подвір’ї зустріли Руслана. Він не приховував, як ми йому сподобались з вишуканими зачісками. Посміхався, тоді запитав:

̶ Куди це ви такі красуні ідете? Мене візьмете з собою? – ми засміялися і я відповіла:

̶  Та нікуди, просто вчилися робити зачіски. В нас же екзамени скоро.

̶  А-а, а я думав десь ідете розважатись. До речі, а мене хто підстриже? Я вже три тижні не стрижений.

̶  Підстрижемо, не переживай.

  Я провела Аллу і повернулась додому. В кімнаті мене чекали мама з сестрою. Хотіли розпитати про поляків, про нашу поїздку. Я розказала їм, як було, окрім завершення.

̶  То ви втрьох гуляли, старші з малою не поїхали з вами? – перепитала мама.

̶  Так. Сказав, що вони вже бували раніше у Львові, бачили. Тому захотіли відпочити перед дорогою.

̶  То, зрештою, він тебе саму віз додому? – лукаво уточнила Міра.