Розділ 6

   Понеділок виявився нелегкий. І не дивно. Вчора ми з мамою, Марією і Мірою до пізньої ночі прибирали і мили посуд. Невиспана, втомлена і схвильована, я намагалася зосередитися на навчанні. Однак в думках раз за  разом виринали спогади про вчорашній день. Чи розповісти Аллі про розмову з Артемом? Я хотіла, але боялась. Що вона подумає? Може, що я сама загравала з ним. Вона точно образиться на мене. Хоча, якщо розказати все, як було, може повірить? Чи нічого не казати? Не знаю. А вона сьогодні поводилась якось дивно. Мовчазна, невесела. Я пробувала дізнатися в подруги, що сталося, але вона казала, що все нормально, просто не виспалась. 

   Так минув навчальний день. Ми почали збиратися додому, коли пролунав дзвінок від Роберта. Я відповіла. Алла, почувши розмову польською, прислухалась. Ми з поляком домовилися про місце зустрічі і тоді я враз збагнула, що буду злюкою, якщо не запропоную подрузі погуляти з нами. Я затиснула слухавку рукою і тихо запитала Аллу, чи вона піде з нами. Та, вагалась. Я мімікою її вмовила. Тоді сказала в телефон: 

̶  Сподіваюсь, ви не проти, якщо візьмемо з собою ще мою подругу?

̶  Звісно, ні. Так буде ще веселіше, – почула відповідь хлопця. От і чудово.

 Прийшовши на місце зустрічі, я відразу впізнала величезний сірий  Субурбан Роберта. Він вже чекав на нас. Сам. Коли ми підійшли, привіталися, познайомила їх з Аллою. Я запитала, чому він сам, де решта компанії.

̶  Вони вирішили відпочити. Львів вони вже бачили, бували тут раніше, – пояснив спокійно хлопець.

  Далі він галантно відкрив нам двері авто, поміг сісти. Тоді ми обговорили маршрут  прогулянки. Я сиділа спереду. Звісно, вперше в такому шикарному авто. Не автомобіль, а цілий корабель. Стільки простору і комфорту. Навіть більше, ніж в дядьковому джипі. Ми вирішили, що трохи погуляємо по центру, біля оперного театру, на вернісажі, а тоді зайдемо в якесь кафе чи ресторан. Так і зробили.

   Роберт виявився дуже цікавим і дотепним  співрозмовником, ми постійно розмовляли, сміялися. Оскільки в Алли з польською не дуже, то говорила з ним переважно я. Але старалась і її залучати, щоб не сумувала. А деколи перекладала їх фрази. Ми находилися, наробили фото досхочу. Робертові все подобалось. Я спостерігала за ним і чим раз більше захоплювалась. Видно, що багатий, але такий простий, людяний, уважний. Зовсім не відчувається зверхності, пихатості. Хіба таке може бути? Я завжди думала, що всі багатії дивляться на бідніших, як на бруд під ногами. А виявляється, не всі. Досить швидко я перестала хвилюватися і відчула себе дуже комфортно в товаристві Роберта.

  Ми зайшли в гарний ресторан. Це він нас вмовив. Ми хотіли посидіти в якомусь скромнішому місці, але, очевидно, хлопцеві кортіло справити на нас враження. Чесно кажучи, я почувалася дивно в тому шикарному закладі, як і Алла. Ми ніколи не бували в таких місцях і не знали що замовити. Тоді, помітивши наше хвилювання, Роберт запропонував зробити вибір за нас. Попереднього запитав чого ми не любимо їсти. Коли замовлення вже було зроблено, почувся телефонний дзвінок. Наш супутник вибачився і пішов поговорити. Ми залишилися удвох з Аллою. Я помітила, що, не дивлячись ні на що, її настрій не поліпшився. Наважилась поговорити.

  Я коротко розказала, що вчора говорив мені Артем. І, що я не збираюсь нікуди з ним ходити. Очі подруги розширилися. Нарешті вона посміхнулася.

̶  То, он як? А я думала, ти з ним щось закрутила. Ти не уявляєш, як я почувалася, коли вчора ввечері побачила вас двох на березі озера. Він взяв тебе за руку і поцілував. Я розсердилася і пішла додому.

̶ Кошмар! То, ти не побачила, що я майже відразу забрала руку і пішла звідти? Аллочко, дорогенька, я ніколи не зраджу нашої дружби заради хлопця, який би він не був. Мені шкода, що ти переживала, але зараз не хвилюйся. Якщо він так поводиться, то, швидше за все, не вартий тебе, чи мене. Хочеш, я йому так і скажу?

̶  Ні, що ти. Не треба. Нічого не кажи. Мабуть, він мене вже й забув. Що ж, значить треба викинути його з голови і жити далі. Зрештою, він же мені нічого не обіцяв.

̶   Так, не обіцяв, але все таки, не чесно з його боку. Покатав, поцілував і, що?

̶ Та, ну його! Переживу якось. Ти ліпше розкажи, що в тебе з цим    симпатичним паном. Га? – лукаво підморгнула подруга.

̶  Та нічого... Просто попросив показати місто. Він вперше в Україні. Вчора трошки поговорили. Він приїхав з батьками свого друга і їх внучкою. Вони ділові партнери мого дядька. Ну, тобто, батько його друга, Кароль, співпрацює з моїм дядьком. А Роберт просто за компанію приїхав, побачити як у нас тут, – пояснюю дівчині.

̶  Ну звісно. Країну він приїхав дивитися, а як же. Так і повірила. Мабуть чув, що тут багато гарних дівчат, от і приїхав, – сміється Алла.

̶  А, може й так. Як він тобі?

̶  Та, що мені, це тобі, як? Він же з тебе очей не зводить. Явно захоплений, – лукаво посміхається Алла.

̶   Та ну, невже?

̶  Я ж бачу. А що, було б класно, якби у вас щось вийшло.

̶  Ти дуже любляча подруга, якщо змогла уявити, що такий крутелик серйозно зверне увагу на таку просту дівчину, як я. Йому просто нудно, от і гуляє з нами, – сміюся.

̶   Чому ти так думаєш? А, чим ти погана? Подивися на себе ̶ красуня. І фігурка, і волосся, он яке в тебе класне, і личко. Розумна, і працьовита, що ще треба? Думаєш, в Польщі багато таких, як ти?