Розділ 5

  На подвір’ї біля дому вже почали збиратися гості. Багато знайомих облич. Автомобілі вже не поміщалися в дворі. Більше стояли на вулиці, вздовж паркана. Переважно, досить дорогі авто, деякі середнього класу. Всі гості святково вбрані виглядали радісними. Я шукала очима дядька Степана з поляками, та першим мені трапився Руслан. Він розмовляв з високим симпатичним блондином. Я впізнала в ньому Артема. Побачивши мене, хлопці посміхнулися, привіталися. Я теж. Я запитала Руслана, чи приїхав вже музикант. Хоча на таких святах, зазвичай майже не танцюють, але дядько з жінкою запрошують знайомого музиканта, який грає на синтезаторі і саксофоні для атмосфери. Мама пішла до столика з закусками частувати гостей, зустрічати. А я, стояла якусь мить біля хлопців і розглядалась на всі боки. Руслан вказав мені рукою в бік.

̶  А он він, вже є, налаштовує апаратуру.

̶  О, супер ! – відповідаю.

̶  А ти любиш музику? – запитує мене Артем, посміхаючись.

̶  Так, і танцювати люблю. А ти?

̶ Ну-у, не скажу, що супер танцівник з мене, але люблю. Взагалі, люблю повеселитись, – відповідає. – Ти когось шукаєш?

̶  Та ні, просто роздивляюсь всіх гостей. Твої батьки теж вже є? – запитую аби підтримати розмову.

̶  Так, он там, з тими гостями з Польщі, – показує рукою на бесідку Артем.

  Я поглянула туди і побачила велику компанію, що жваво розмовляла. Там були дядько з Раїсою, подружжя Рожецьких і ще одна солідна пара. З ними ще один молодий хлопець і дівчинка.

̶ То я піду привітаюсь з усіма, – кажу хлопцям і направляюсь до бесідки. Але, підійшовши ближче, я чомусь засоромилась. Там такі поважні люди. Я поглянула на стіл з закусками і напоями, який стояв неподалік під тентом. Там була мама, я попрямувала до неї. Коли я підійшла, мама познайомила мене з двома гостями. Елегантні жінки середнього віку. Ми розговорилися, пригощаючи їх закусками. Через якийсь час до нас підійшла Настя і шепнула мені на вухо, дивлячись в бік хлопців:

̶  Правда, Артем класний?

̶   Ну-у, так, симпатичний...  ̶  розгублено тягну.

 ̶  Він буде мій! Не думай з ним фліртувати! – попередила мене дівчина. Ого, як все заплутано. Я відповіла, щоб не хвилювалась, не чіпатиму я її обранця. А сама, звісно ж, подумала про свою бідну подругу Аллу. Вона ж, мабуть, досі чекає його дзвінка. Не подобається мені все це. Може, прямо порозмовляти з Артемом про Аллу? Ні, поспостерігаю, а там видно буде. Невдовзі до нас підійшов мій дядько.

̶  Хочу тебе познайомити з нашими гостями, - він вказав рукою на солідного пана, який підійшов з ним,  ̶  Кароль,  ̶  чоловік привітно посміхнувся мені.

̶  Приємно познайомитися.

̶  А це друг сім'ї  ̶  Роберт,  ̶  відрекомендував мені  гостя, що стояв поруч, той пан. На мене приязно поглянув молодий хлопець років десь двадцяти п'яти. Середнього зросту, спортивної, міцної статури. Правильні риси обличчя,  мужнє підборіддя, тонкі губи, виразні сірі очі. А в посмішці щось таке тепле, приємне. Він одягнутий в модні штани, синю сорочку і класичний жакет. Привітався зі мною по-польськи і назвався Робертом. І тут я зрозуміла, що з першої ж посмішки, мене щось вабить до нього. Я теж назвала своє ім'я, посміхнулась. Потім мама покликала мене накривати на стіл.

  Ми з мамою поралися, сервіруючи стіл на 25 чоловік у вітальні. І коли вже майже все було готове, до кімнати ввійшла солідна жінка, років 50 з дівчинкою. Почувши дитяче щебетання, я обернулася і розпливлася в щирій посмішці.

  Переді мною була справжня маленька принцеса. Золотисті локони до плечей огортали гарненьке личко з веселою посмішкою. Дівчинка років чотирьох, підстрибуючи, тримала однією рукою пишну малинову суконьку, а іншою руку бабусі. Вони наблизилися до мене і заговорили по-польськи:

̶  Привіт. Ти Мілана?  ̶  сказала жінка.

̶   Так.

̶  Мене звуть Данута, а це – Івона, моя внучка, – представилась пані.

̶  Дуже приємно познайомитись, – відповідаю по-польськи.

̶  О! То твій дядько не дарма казав, що ти добре говориш польською. Чи можу я тебе попросити побавитись трохи з Івоною, поки ми порозмовляємо собі з гостями?

̶  Так, звісно. Буду рада, – я присіла, привіталася з дитиною, почала з нею розмовляти. Потім до нас приєдналася мама. Допомігши трохи мамі і Марії, я пішла з малою на двір. Ми гуляли, потім підійшли до стола з закусками. Івона хотіла попити. Я налила їй соку. Біля нас з’явився Роберт.

  Почалася невимушена розмова. Ми присіли на лавку і гомоніли, наче старі знайомі. Це було дивно.  Ми ж щойно вперше побачилися, а таке враження, що друзі. Біля нас бігала за котом Івона, за якою я наглядала. Наш кіт Димок, що не дуже звик до такої уваги, намагався втекти від спритних дитячих рук. Але, дівчинка, щоразу його ловила, обіймала, перебирала його довгу шерсть. Вона щось до нього белькотіла по-польськи. Ми спостерігали, ледь стримуючи сміх. Лунала приємна музика, що помагала розслабитись.

  Приглянувшись до нового знайомого, я подумала, що таку гору м'язів явно не легко наростити. Мабуть бодібілдер, чи щось таке. В розмові трохи пізніше Роберт розповів, що професійно займається плаванням. А до нас приїхав з батьками свого друга Каміля. Оскільки друг не зміг поїхати через невідкладні справи, то він склав компанію його батькам, щоб трохи розвіятися і побачити Україну.