Розділ 4

Водна гладь, ледве освітлена сяйвом місяця і зірок прикувала погляд мого двоюрідного брата Руслана. Він нерухомо сидів на березі, підперши голову одною рукою.

  Десь за 10 кроків я зупинилась, вагаючись, чи підходити ближче. Він буває деколи дуже нервовий, не хочеться потрапити під гарячу руку.

̶  Від тебе за кілометр тортами пахне, – несподівано почула голос Руслана. Почув, що я тут.

̶ Підходь, не бійся, я не кусаюсь, – сказав насмішкувато. Я трохи заспокоїлась, почувши його розслаблений голос.

̶  Я прийшла трохи подихати, не знала, що ти тут. Про що зажурився? – запитала, сівши біля нього.

̶  Та, як завжди, посварилися з батьком. Ти ж чула. Вічно дістає. Сказав сьогодні, щоб я старанно вчився, інакше пошле мене працювати на лісоповал, або на пилораму. Уявляєш? Я на пилорамі ріжу дошки і дихаю тирсою! Ха!

̶   А тобі так не хочеться вчитися? – питаю спокійно.

̶  А ти, як думаєш? Набридло вже. Нудно до божевілля. Я там засинаю на тих лекціях по технології деревообробки. А хімія, взагалі мовчу, – обурливо каже Руслан. Бідненький, оце так страждання...

̶   Розумію, може ті науки і не найвеселіше зайняття, але ж треба вже закінчити. Не пропадати ж диплому, – кажу йому.

̶  Ще два роки я не витримаю, – зітхає хлопець.

̶  І, що будеш робити?

̶  Не знаю. Може, перевестися на заочне навчання і десь поїхати?  ̶  роздумує вголос. І тут його, наче осяяла ідея. Повернувся до мене і каже:

̶  Слухай, Мілано, поговори з батьком, щоб відпустив мене і не змушував працювати на його фірмі0, – я витріщила очі від здивування.

̶   З чого ти взяв, що він мене послухає? Хто я така? – питаю.

̶ Він не подає виду, але любить тебе, – підморгнув брат. – Я навіть трохи ревную, – каже з лукавою посмішкою. А я ще більше витріщаю очі.

̶   Любить? Це відколи? Жартуєш?

̶  Ні, по-своєму, але любить. Я сам чув, як він Раїсі казав, що хоче подбати про твоє майбутнє, – оце так!

̶   Не знаю, що ти там чув, але я не маю уявлення, як тобі помогти. А чим ти взагалі хочеш займатися? – мусить же людині, хоч якась професія подобатися.

̶ Я хочу стати далекобійником. Мій друг Дімка знайшов роботу в Польщі. Кличе мене з собою. Права в мене є з відповідними категоріями, досвіду мало, але, вистачить, думаю. Хочу покататись по Європі, а там видно буде.

  Я від здивування, аж не знала, що сказати. Опустила очі на свій квітчастий фартушок, який забула зняти. Не сподівалась такого. Наш крутий парубок, улюбленець дівчат на селі, хоче все кинути і тинятися по Європі. Спати в вантажівці, їсти хтозна, що. А, як же комфорт і розваги до яких він звик? Може там теж знайде, чим розважитись. Очевидно, прагнення скуштувати свободи перемагає. Як би там не було, а дівчата в нашому селі точно засмутяться. Адже Руслан таки симпатичний – високий, широкоплечий шатен. А як посміхається… Я вирішила трохи пожартувати, щоб розрядити обстановку:

̶  Ой, Руслан, а як же дівчата в нашому селі? Ти про них подумав? Хто їх буде катати на класній БМВ? Та тут же буде по всій Мержі колективна депресія, як ти поїдеш, - сміюся, повернувшись до нього. Він теж не витримав, розсміявся.

̶ Так, так, тобі смішно, а мені не до жартів. Я тут скисну скоро! І де тут нормальні дівчата? Хіба, що ти з Алкою і то не в рахунок, – зітхнув.

̶  Який же ти вередливий, всі тобі не такі! – сміюся. Виявляється, наш мажор вважає мене нормальною. А це вже комплімент.

̶  То, що, поговориш з дядьком? Обіцяю, якщо поможеш мені, розкажу тобі один важливий секрет. Тобі буде цікаво.

̶  Секрет? Ого! Про що?

̶  Про твоє майбутнє, – відрізав. Цього ще бракувало. Що ж таке може він знати про моє майбутнє? Здається, все і так зрозуміло – диплом, робота.

̶   Брате, ти мене лякаєш.

̶  Не збирався лякати. Поговори з моїм батьком, – після цього він встав і пішов геть. Дуже мило. Що робити? Як я можу йому помогти? Треба порадитися з мамою.

 І навіщо він сказав про той секрет. Тепер не буде спокою. Постійно про це буду думати. Та часу на роздуми було небагато.

  Коли повно роботи, час летить швидко. Субота пролетіла в підготовці. Щоб не забути чогось важливого. В неділю ранній підйом, знов повно справ. Гості запрошені на 16 годину. Всі були дуже зайняті. Навіть принцеса Анастасія, як ми її називаємо, крутилась з нами на кухні, помагала робити закуски. Очевидно, мамин план спрацював. Раїса бігала все перевіряла, роздавала вказівки, хвилювалася. Десь в обід витягнула мене з кухні, щоб зробити їй зачіску. Часу було мало, тож я швиденько підкрутила її каштанове волосся довжиною до плечей. З боків заколола гарними заколками з камінцями сваровскі. Зверху трошки підчесала. Вийшло досить гарно. Раїса з щасливим виглядом зірвалася з крісла, потім ще раз помилувалася на себе в дзеркало і побігла. Ще ж стільки всього треба зробити.

  А я зітхнула і поглянула на себе в дзеркало. Звідти на мене дивилася трохи втомлена, рум’яна дівчина з великими карими очима. Волосся зібране ззаду в гульку, домашній одяг. Ну-й-ну… Треба щось з цим робити. Все-таки прийдуть гості. Я побігла в нашу з Мірою кімнату. Швидко переодягнулась в вузькі блакитні штани і білу блузку з маленькими рюшами на грудях. Волосся вклала за допомогою заколки банан. Моє густе каштанове волосся гарно спадає легкими хвильками до середини спини. Оглянувши себе в дзеркалі, я залишилась задоволена. А що? Непогано. Фігура в мене, хоч і не модельна, але струнка. При моєму середньому зрості важу не так і багато. Я ще трошки підмалювала очі і губи, коли в кімнату повбігали мама і сестра.