Розділ 2

  Ранок понеділка був звичайний. Мама, як завжди, перша побігла на роботу. Ми з Мірою готували сніданок. Руслан ще спав, Рая пила каву і чекала сніданку.

   Кухня в нашому домі велика і досить гарна. Світлі кремові відтінки стін і стелі гармонійно поєднуються зі світло-коричневими фасадами меблів. Сучасний кухонний гарнітур майстер зробив за індивідуальним проектом. Звісно ж, все, як хотіла господиня. Відколи Раїса з'явилася в цьому домі майже 10 років тому, багато, що змінилося. Їй не важко вмовити чоловіка на обнови. Дядько Степан був такий щасливий, одружившись з молодою красунею, що з радістю виконував більшість її бажань. Варто їй було посміхнутися, покліпати наївно довгими віями і чоловік вже побіг виконувати, замовляти чи переставляти. Однак, це тривало недовго. За кілька років дядько Степан втомився від капризної, нерозумної, лінивої і ревнивої своєї красуні. Вона завжди знаходила привід змитися до подруги, чи до міста, щоб нічого не робити вдома. Для цього є ми троє. Раїса обожнює їздити за покупками на своїй модній червоній Шкоді, сидіти з подружками по ресторанах чи кафе, банкети, перукарні і все таке. Одним словом, все, щоб потішити себе любиму і потринькати чоловікові гроші. Він часто за це на неї свариться, але категорично не забороняє. Мабуть, йому приємно похвалитися перед знайомими молодою доглянутою жінкою. Та й розказуючи про її витрати, дядько, певно пишається собою. Це ж він так добре заробляє.

  Приготувавши сніданок, ми з сестрою накрили на стіл. Тітка з дядьком і ми сіли їсти. Тоді прийшов заспаний Руслан і, невдовзі Анастасія. Посідали до столу.

 ̶  Їдеш сьогодні в універ?  ̶  запитав дядько Степан свого сина. Той неохоче  буркнув, що не хочеться. І тут почалося...

̶  Що значить, не хочеться?! Та я в твоєму віці вже на роботі в лісі гарував, дерева валив. Не дрихнув, як ти до обіду, по дискотеках не було коли бігати. Мусив сам заробляти на себе, ще й сім'ї помагати. А тобі  ̶  все готове, машина, гроші, тільки вчися. Та, де там. Йому не хочеться!  ̶  кричав дядько.  ̶ Тобі 20 років, коли вже почнеш головою думати?!  ̶  в тому ж дусі повчання і докори ще довго слухав Руслан, час-від-часу несміливо огризаючись. Ми з Мірою поївши, якнайшвидше повиходили з кухні. Я побігла збиратися на навчання. Часом мене підвозив дядько, чи ще хтось, але переважно, я їжджу автобусом. Вдягаюсь в улюблені вузькі штани, кофтинку, Легкий макіяж, волосся в пишний хвіст і готово.

  Прибувши в школу краси, відразу шукаю очима подругу Аллу. Сьогодні в нас перше заняття манікюр і всі дівчата займають свої місця за столиками з інструментом і всім необхідним. В сучасній світлій студії моя Аллуся стоїть біля вікна і щось дивитися в телефоні. Підходжу і заговорюю з нею:

̶  Привіт, Аллусю. Як справи?  ̶  питаю з посмішкою.

̶  Та добре. Привіт, Мілано. А ти як?

̶  Добре. Все, як завжди, - відповідаю. Алла знає про мене майже все. Ми дружимо з дитинства. Разом в школі, разом пішли вчитися на перукарів. Це вона мене умовила. Я вагалася. Кухар-кондитер, чи перукар. Люблю готувати, а особливо пекти якісь смаколики. Та Алла аргументувала цей вибір тим, що варити, пекти я й так можу вдома, а от творити красу варто навчитися. Професія завжди і скрізь затребувана, можна заробляти на життя. Ну, що тут скажеш? Логічно. До речі, я не пошкодувала, що послухала подругу. З перших же днів мені дуже сподобалося, цікаво. А, коли почали вдаватися гарні стрижки, зачіски, манікюр, то взагалі мало не стрибала від радості. Ми сіли за сусідні столики. Прийшла майстриня і ми дружно заглибилися в премудрості накладання омбре. Не подобається мені це новомодне фарбування, але то моя думка. Комусь подобається, тому треба вміти. Трохи теорії, далі практика.

  На перерві дівчата розбрелися хто куди, розмовляли, хвалилися одна одній, які нігті намалювали під час уроку. Ми з Аллою теж балакали. Вона показала мені фото в телефоні. З дисплея на мене дивився симпатичний блондин з виразними синіми очима і трохи скептичною посмішкою.

̶  Це, що Артем?  ̶  питаю подругу. Вона загадково посміхнулася і ствердно кивнула.

̶  Красунчик він, правда?

̶ Так, симпатичний. А ти, чого? Відколи ти ним так захопилася?  ̶  дивуюся, адже ми знайомі давно. Він з нашої школи, тільки на 2 роки старший. Вчився з моїм братом Русланом. Хлопець, звісно популярний в селі, але ми з Аллою якось ніколи за ним не бігали. Не знаю, чому. А от тепер, здається, щось змінилось.

̶  Та, не те щоб захопилася... Ти ж знаєш, я в суботу була на танцях. Він сам підійшов, захотів танцювати. Наговорив мені компліментів... І фігура в мене класна, і волосся розкішне, виявляється,  ̶  ніяково розказує Аллуся.  ̶ І танцюю я суперово... Коротше кажучи, ми мило провели час, потім він відвіз мене додому.

̶  Ого! Оце так! Круто! Бачу ти в захваті. Розкажи більше, чим він тобі ще сподобався, крім того, що вміє сироп у вуха дівчатам заливати? - подруга весело засміялася.

̶  Це точно, сиропу в вуха! Це він професійно вміє. Як згадаю той вечір, тепер бачу  ̶  розтанула, як  шоколад. Як йому це вдалося? Ти ж знаєш, я не ведуся на першого ліпшого, зазвичай. А тоді... Аж страшно, я була готова на багато що... Добре, що він обмежився поцілунком. А, може це тому, що в нашому домі горіло світло, коли ми приїхали. Можливо подумав, що зараз батько вийде. Не знаю. Але він був такий милий, розказував про свій універ, як там весело. А ще, про те, що колись перейме батьків бізнес. Здається, розумний хлопець. І авто в нього класне.

̶  Так? Цікаво. Може й розумний. Я його мало знаю. Переважно тільки те, що Руслан розказує. А він його не дуже хвалить. Казав якось, що Артем в батька на побігеньках. Але може бути так, що він просто вдячний і слухняний син, на відміну від Руслана.