Мрія маленької чародійки

- Мамо, а ти справді бачила справжнього дракона? - питає допитлива маленька дівчинка свою маму. 
- Звичайно, доню. Хіба я колись тобі брехала? – дає питання у відповідь.  
- А розкажи ще раз який він був, - просить дитя. 
- У нього були величезні крила і золотиста луска, а ще з його пащі виходив справжній вогонь, - розповідає мама. 
- Огооо, він дуже страшний, - робить висновок дівчинка. 
- Не хвилюйся, дракони не ображають людей, а тим більше магів, - заспокоює її матір. 
- Я дуже хочу подивитись на них, коли ми вже поїдемо до бабусі? Ти казала, що дракони живуть високо в горах, недалеко від її міста, - каже дівчинка.  
- Так і є, ми поїдемо до неї вже цих вихідних, - обіцяє мама. 
- Урааааа, - радісно верещить мала. 

Яринка з нетерпінням чекала вихідних, і поводилась як ніколи чемно, щоб мама часом не передумала відвезти її до бабусі. Вона так мріяла побачити справжніх драконів, тих про яких розповідала їй мама. Їй хоч би одним оком глянути на цих чарівних істот, які літають високо в небі. То ж коли настав ранок суботи, вона прокинулась раніше всіх, і побігла будити батьків, щоб вони не проспали потяг. 

- Мамо, а коли я вже зможу побачити дракона? – питає дівчинка, як тільки вони виходять з потяга.  
- Доню, ми тільки приїхали, - відповідає їй жінка, - можливо вийде побачити їх на святі, адже завтра День миру. 
- Але я хочу вже, - засмучено каже вона. 
- Доведеться трохи зачекати. А зараз на нас чекає бабуся. 

Яринка обожнювала свою бабусю Ганну, хоча бачила її дуже рідко. Старенька жила далеко від її дому, тому не часто приїжджала до неї в гості. А от сьогодні Яринка вперше навідає бабусю у її рідному місті.  
- Бабусяяяя! – радісно верещить дівчинка, коли бачить жіночку похилого віку. 
- Привіт, моє сонечко, - обіймає дівчинку і цілує в обидві щоки, - ти так виросла, такою красунею стала. 
- Уявляєш, мама сказала, що завтра я зможу побачити справжнісінького дракона, - ділиться малеча. 
- Так, адже завтра велике свято – День миру. Ми кожного року святкуємо його в пам’ять про день, коли багато років тому між драконами і людьми було укладено договір про мир, - розповідає їй бабуся. 
- Я вже не можу дочекатися, - каже дівчинка. 
- Думаю, смачні пиріжки відволічуть тебе трохи, - хоч бабця Яринки була могутньою чародійкою, але вона як і кожна поважаюча себе бабуся намагалась відгодувати своїх онуків. У просторій їдальні весь стіл був заставлений домашніми стравами, а по кімнаті літала мітла і щітка для пилу. 
- Ого, ти що зачаклувала їх? – дивується дівчинка. 
- Так, в моєму віці мені вже потрібні помічники, - зітхає старенька. 
 

Після смачного обіду сімейка вирішила трохи прогулятися містом. Вони гуляли по красивих і затишних вуличках, а Ярина з захопленням розглядала усе навколо.  
- Мамо, дивись там продають морозиво. Можна мені одненьке будь ласочка? – попросила дівчинка.  
- Звісно, можеш сама обрати яке хочеш, - дозволила жінка, даючи Яринці кілька монет.  
Дівчинка швидко побігла до кіоску, біля якого якраз не було відвідувачів, але раптом її хтось відштовхнув у бік. 
- Гей, я взагалі-то перший підійшов, - обурився хлопчик. 
- Ні, це я була першою, - тупнула ногою Яринка. 
- Ні, я, - стояв на своєму хлопчик. 
- Я взагалі-то дівчинка, а дівчат треба пропускати, - злиться малеча. 
- То й що? А я - дракон, - не відступає він. 
- То може тебе підпалити, дракончику? – заявляє мала, і демонструє йому свою руку, на якій спалахує невеликий вогник. 
- Яринко, що я тобі казала про те, що не можна використовувати магію проти інших? – свариться на дівчинку мама. 
- Але це він винен, він штовхнув мене, а ще обманює, що він дракон, - відстоює себе дівчисько. 
- Я не обманюю, я справді дракон, - миттєво реагує хлопчик. 
- Синку, я тобі казала, що не можна вихвалятися? – свариться гарненька жінка не свого сина. 
- Але вона мені не вірить, - обурюється хлопчик. 
- Бо дракони великі, з лускою і крилами, правда мамуся? – питає маму дівчинка. 
- Так і є, але такі вони лише коли перевтілюються. А в звичайному житті вони нічим не відрізняються від нас, - пояснює їй жінка. 
- То ти справді дракон? – з захватом питає дівчинка. 
- Так, - гордо відповідає їй. 
- А ти можеш перевтілитись? – питає з надією дівчинка.  
- Ще ні, коли мені виповниться п’ятнадцять, - засмучено відповідає їй. 
- Ех, шкода, - засмучується дівчинка. 
- А хочеш побачити справжній замок драконів? Там живе багато драконів – питає її хлопчик.  
- Звісно, хочу, а можна? Мамо, давай подивимось будь ласочка  – просить Яринка. 
- Так, ми запрошуємо вас у гості, - втручається в розмову мама хлопчика. 
- Ну гаразд, - погоджується мама, і Яринка верещить від радості. 

Яринка не бачила нічого прекраснішого у своєму житті. Цей замок справді величезний. Великі вежі з гострими шпилями, покриті червоною черепицею.  
- Мамо, дивись там дракон, - показує дівчинка у небо. 
- Бачу, доню, - посміхається жінка. 
Дракон почав знижуватись і опинився на траві недалеко від них, так що Яринка побачила його зблизька. 
- Він такий красивий, - захоплено сказала дівчинка, але раптом він перетворився на чоловіка. 
- Вітаю, - промовив чоловік, який щойно прилетів. 
- Ого, - вигукнула дівчинка від здивування. 
- Дарію, Ярик запросив до нас гостей, - обізвалася жінка і познайомила присутніх.  

Ярик провів Яринці екскурсію замком, і дівчинка була в захваті від побаченого. Величезні кімнати з високими стелями, все навколо було оздоблене золотом і від замку віяло старовиною і таємничістю. Діти разом гралися і бігали по просторому замку.  
- Це мабуть так чудово літати високо в небі між хмарами, - мрійливо каже дівчинка. 
- Коли я виросту, я обов’язково тебе покатаю, - заявляє хлопчик. 
- Обіцяєш? – перепитує Яринка, посміхаючись. 
- Обіцяю, - посміхається їй у відповідь Ярик. 

Минуло п’ятнадцять років