7 Ой важкі вагітні будні

На наступний день зранку бачу Стаса за столом з омлетом . Роблю винні очі . І різко змінюю тему 

-А де твоя мама?

Бачу по очах маневр не вдався. 

-Стасе я винна що мало приділяю тобі уваги. Пробач за вчорашнє я виправлюся. 

-Каріно ми що в дитячому садочку ,чи я схожий на твого вчителя? Нам просто потрібно поговорити. Я так більше не можу. Мені нема з ким поговорити.

Дивлюсь а в нього котяться сльози з очей. Встаю за столу йду до нього обіймаю. Цілую коханого і глажу живіт.

-Я все зрозуміла. Сьогодні беру відгул на роботі і ми проведемо час разом. 

Бачу як світліє його погляд і він вже посміхається, ох ці гормони. Аж раптом під рукою зашевелилась дитина. Ці відчуття не передати словами радість, страх ,зробити щось не так. Головне щоб маленький не постраждав. 

-Ну що тоді одягайся і йдемо дихати свіжим повітрям. І все ж таки де твоя мама? 

-Вона поїхала додому сказала ,що не може надовго залишити господарство, і її треба трошки відійти від шоку . Що її син вагітний. 

-Зрозуміло. Давай одягайся і підемо їсти морозиво. 

-Що так зранку. А можна мені кави ? Так хочеться. 

-Якщо небагато то можна. Зараз заварю. 

Йду до кавомашинки  роблю американо. Вже підходячи назад до столу розумію що щось не так. Стас закриває носа руками і біжить в туалет. Про в себе думаю значить кава відміняється. Підходжу до туалету. 

-Ти як?

-Все добре. А в тебе теж так було ,що головою ти розумієш ,що оселедець і полуниця несумісні але тобі їх так хочеться скуштувати разом. 

-Було, коханий ,повір це ще не найгірший варіант поєднання продуктів. А оскільки в тебе бачу ранковий токсикоз то в мене є пропозиція, давай підемо в магазин дитячого одягу і купимо щось для нашої малечі. 

-Добре я зараз швидко приведу себе в порядок і виїжджаємо. Мені знов хочеться в туалет. По 100 разів на день. 

Вже через 10 хвилин стоїть моє чудо перед дзеркалом і каже. 

-Каріно я не бачу своїх ніг. 

Я мало не засміялася в голос. 

-Не хвилюйся вони на місці.  Просто якщо тобі так важливо їх побачити то дзеркало тобі в поміч. 

Ще через один похід в туалет ми нарешті вийшли з квартири. А потім все як в тумані накупили всього і потрішки. Бодіки ,чоловічки, шапочки,носочки. Ліжечко і кроватку замовили бо потрібних нам не було. Таке відчуття що разом з дитиною до чоловіка перейшов і їх вагітний характер. Аж тут на телефоні заграла мелодія нагадування. Блін зовсім забула про УЗД сьогодні, мали робити мені ,щоб визначити стать дитини. 

-Стасе нам в клініку потрібно на прийом. 

-Гаразд. 

Вже через пів години ми були на місці. І нам сказали що у нас дівчинка.Після УЗД ми прийшли до Ольги Іванівни на прийом. 

-Доброго дня. Прошу сідайте. Вам чоловіче потрібно ще здати загальний крові і сечі. Ну в з вами Каріна Вікторівна ми поспілкуємося. 

Стас вийшов. А мені щось зразу погано стало .

-Я слухаю ,щось сталося?

-Ні ,але по УЗД є невеличка загроза для малюка тому я і не стала говорити при чоловікові. Йому потрібний спокій, позитивні емоції і препарати які я вам пропишу. І прошу вас підготувати його морально до кесаревого розтину. А то по останніх досліджень чоловіки багато стресуються через це і це шкодить і їхньому житті і дитині. 

-Добре я зрозуміла. 

Прийшов Стас і ми поїхали до дому. А я все думала як мені підготувати його ,людину якій ще ні разу не робили операцій. Але треба пам'ятати що він вагітний і подати інформацію якось м'якше.