Частина 10.........Таємниця старого млина

На дворі стояв морозний січень. Сніг укрив село білою пухнастою ковдрою. У повітрі пахло димом від печей, хвоєю та солодкими пирогами, що десь випікали господині.

Мірка сиділа на санчатах, обхопивши коліна руками. Її довгі коси розвівав холодний вітер, а в очах світився знайомий вогник — той самий, що завжди передвіщув чергову витівку. Перед нею стояли Колька, Муха й Кавун, кожен обмотаний у шалики так, що з-під них ледве визирали носи.

— То що, придумали, чим зайнятися на канікулах? — спитала Мірка, грюкнувши кулачками об коліна, аби зігріти руки.

Колька, переминаючись із ноги на ногу, знизав плечима:

— Мені б пиріжків, й додому до теплої грубки, — буркнув витираючи ніс рукавицею

— Оце ти нудний, Колька, — докірливо сказала Мірка. — Нудніший за тебе хіба наш пес Лейк, коли зима на вулиці. Він теж тільки біля грубки сидить і пиріжки винюхує!

Кавун, стоячи трохи осторонь, задумливо мовив:
— А ви чули про старий млин? Кажуть, там живуть... привиди.

Мірка аж підскочила на санках:
— Привиди?!

— Та які привиди? — махнув рукою Муха. — Просто там давно ніхто не був, ото й придумують.

— А мені дід розказував, — уперся Кавун. — Колись там жив мельник, який загадково зник. А тепер уночі з млина чути дивні звуки.

Очі Мірки заблищали ще сильніше:
— Все, вирішено! Ми йдемо розгадувати таємницю млина!

— Що-що? — хором вигукнули хлопці.

— А ви думали, канікули для того, щоб сидіти вдома і нудьгувати? — засміялася Мірка. — Ми станемо справжніми детективами! А тепер, гайда додому!

***

Підготовка до експедиції

Наступного дня всі четверо зустрілися у Мірки на горищі в хліві, шоб підготуватися до "експедиції".

Це було їхнє секретне місце, де зберігалися найважливіші речі: старий компас, ліхтарик, зошит для записів і навіть здоровена палиця, яку Муха називав "палиця для пригод".

— Так, — серйозно почала Мірка, відкривши зошит, — перше: план.

— А хіба він у нас є? — буркнув Колька.

— Зараз буде, — впевнено сказала Мірка. — Ми беремо з собою ліхтарик, палицю, пиріжки, які вчора спекла баба, і... теплі рукавиці, бо, по-перше, там холодно, а по-друге, якщо доведеться битися з привидами, то без рукавиць можна пальці відморозити.

Мірка закрила зошит і театрально зітхнула. — Добре, хоч я тут є, інакше ви б навіть рукавиці забули.

— А навіщо палиця? — спитав Кавун.

— Як навіщо?— здивувалася Мірка. — Раптом доведеться рятувати когось із пастки?

Колька скептично зиркнув на палицю, але мовчки передав її Кавунові.

Після цього компанія вирушила в бік старого млина. Дорога була засніжена, а сніг під ногами весело рипів. По дорозі вони сміялися, підкидали сніжки, а Кавун навіть спробував розповісти страшну історію.

— Кажуть, що ночами там світло спалахує, двері самі відчиняються, а вітряк починає крутитися, хоч і вітру нема. І… звук чути.....— але Муха вчасно його перебив, аби не злякатися самому.

***

Коли вони дісталися млина, сонце вже почало сідати. Стара дерев'яна споруда височіла посеред поля, вся вкрита снігом, а її лопаті виглядали, наче велетенські руки, що ось-ось мають когось схопити.

— Ого, — тихо мовив Колька, коли вони підійшли ближче. — Виглядає моторошно.

— Моторошно виглядає суп в їдальні, — відрізала Мірка. — А це просто старий будинок.

Вони ступили на сніг, і той голосно заскрипів під їхніми ногами.

— Дивіться, — показав Муха на землю. — Тут сліди. І вони ведуть усередину.

— А що, якщо там хтось є? — перелякано шепотів Кавун.

— Наприклад, привид? — засміявся Колька.

Вони підійшли до дверей і штовхнули їх. Старі петлі зарипіли, і двері надиво легко  відкрилася.

— Як тут… темно, — шепнув Муха.

— Зате в мене є палиця! — впевнено сказав Кавун, тримаючи свою «зброю» наготові.

— План такий: я йду першою, Колька — за мною зі своїм ліхтариком , Муха третій, а Кавун прикриває тил.

— Чому я останній? — обурився Кавун.

— Бо в тебе палиця. Якщо привид потягне нас у темряву, ти нас врятуєш!

Кавун промимрив щось невиразне, але став на місце.

***

Вони увійшли всередину. Темрява обіймала млин, і тільки промінь ліхтарика, який тримав Колька, блукав по стінах, освітлюючи мотлох і густий шар пилу.

— Тільки не кричіть, — застерегла Мірка, ступаючи всередину.

У млині панувала гнітюча тиша. У кутках висіли величезні павутинні штори, під ногами тріщали уламки дерева та замерзлі грудки ґрунту.

— Холодно тут, як у холодильнику, — пробурмотів Муха.

— А тут що? — Колька підняв із підлоги недогорівший шматок свічки.

— Хтось тут був. Недавно, — зауважила Мірка.

— Ти хочеш сказати, що ми тут не самі? — Кавун раптом притиснувся до Мухи.

— Я хочу сказати, що треба шукати далі.

— Гляньте, — Колька показав на дерев’яну підлогу. — Тут знову сліди!

— Великі, як у ведмедя, — шепнув Кавун, прикриваючи рот рукавицею.

— Це не ведмідь, — твердо сказала Мірка, нахиляючись до слідів. — Занадто акуратні для ведмедя. І, здається, вони ведуть до сходів нагору.

Діти підійшли до старих скрипучих сходів, які вели на другий поверх. Мірка першою ступила на сходинку, обережно перевіряючи, чи витримає та її вагу.

— Якщо завалимося, то прямо вниз, на мішки — зауважив Кавун, з тривогою дивлячись угору.

— То не хвилюйся, — відповіла Мірка, усміхаючись. — Мішки м’ягкі.

На другому поверсі було холодніше. Скрізь стояли старі бочки, порожні мішки, а в кутку виднілася купа якихось паперів. Муха першим підійшов до них.

— Це записки! — вигукнув він.

— Що тут написано? — Мірка миттєво опинилася поруч.

Колька взяв один з папірців, придивився і прочитав:

— "Сховати до кінця січня. Товар — у схроні біля горища".

— Що за товар? — Кавун нервово смикнув Кольку за рукав. — Може, там… отрута?