В селі й у школі всі знали: якщо Мірка, Колька, Муха й Кавун раптом перестають ганятися за курми, змагатися у стрибках через паркани чи вигадувати нові "грандіозні плани" — чекай чогось небувалого. Пару тижнів до новорічного свята минули напрочуд спокійно: жодної битої шибки, жодного переляканого гусака на річці.
Діти, здавалося, були зайняті якоюсь важливою справою. У школі, поки інші писали контрольні, вони пошепки обговорювали свої плани, малювали схеми на зошитах і нишком вираховували, скільки часу треба на репетицію.
Навіть учителі полегшено зітхнули:
— Оце б вони завжди такими були! — казала Марія Іванівна, класна керівниця Кольки, насолоджуючись несподіваною тишею на уроках.
***
Мірка тим часом сиділа за останньою партою з виразом ображеного генія. Її чорні очі задумливо вдивлялися у вікно. Поруч Колька з Мухою і Кавуном тихенько шепотілись, дивлячись на неї.
— Ти хоч скажи, що думаєш! — не витримує Колька, підсуваючи зошит до Мірки. — Ми ж тобі запропонували вже три варіанти!
— Сніжинки! — роздратовано кидає Мірка. — У всіх сніжинки! А я ж сказала, що ми маємо виграти велосипед. Нам треба щось таке… бомбезне!
***
А в селі — там усе було інакше. Люди хитро примружувалися, посміхалися, бачивши, як Мірка з друзями нишпорять по під парканами чи збирають якесь лахміття у дворі Мухи.
— Не подобається мені це, — бурмотів дід Платон, який підозріло придивлявся до свого кабанця Матрона. — Оце візьмуть і вкрадуть для чергової забави!
Але ніхто не знав, що четверо друзів були не просто чемними — вони готували план.
І їхній план мав чотири пункти:
***
Після уроків компанія вирішує діяти.
Мірка з Колькою прямують до бібліотеки, а Муха з Кавуном — до дому Мухи, де стоїть старенький телевізор.
— От побачиш, я знайду щось, що тебе здивує, — говорить Колька, коли вони входять до бібліотеки.
— Головне, щоб здивувало журі, — бурмоче Мірка, розглядаючи полиці.
Бібліотекарка тітка Зіна спостерігає за ними, стискаючи губи.
— Оце на уроки щось читаєте? — з підозрою питає вона, коли Колька простягає їй книгу про середньовічних лицарів.
— Аякже, тітко Зіно, домашнє завдання, — швидко відповідає він.
***
Тим часом у домі Мухи:
— Мультики чи фільми? — питає Муха, тримаючи пульт у руках.
— Щось із бійками! — радісно відповідає Кавун, вмощуючись на дивані.
***
Два гурти діють паралельно.
У бібліотеці Мірка перечитує уривок за уривком величезної книги про "Середньовічні лицарські епопеї та народні герої"
— Ух ти, яка товста! — здивувався Колька. — Що, ми її всю будемо читати?
— Та ні, нам вистачить і пари сторінок.
— У нас лише три дні! — заявляє Мірка, відірвавшись від читання, розмахуючи руками. — Якщо ми хочемо зробити щось круте, треба терміново придумати сценарій!
Колька жонглює пропозиціями:
— А може, гладіатори?
— Дуже жорстоко, — зітхає Мірка.
— Хіба не можна просто станцювати якусь "ялинкову польку"? — знизав плечима Колька.
— І лишитися без велосипеда? Ні, дякую, — відповіла Мірка. — Треба щось героїчне. Щось… сміливе.
— «Як виступати перед публікою», — пробурмотів Колька, виймаючи стару книжку.
— Та яка публіка? Шукаємо щось для натхнення! — заперечила Мірка, притягуючи товстий том із казками.
— Може, хоч тут щось знайдемо…
— А може, зробимо лицарську сценку? Про якісь битви, королів!
Мірка склала руки на грудях і замислилась.
— Лицарі — добре, але не всі зрозуміють. Хоча… — і Мірка вмить починає гортати ту першу книгу, шукати щось, що точно пропустила, щось важливе, — Робін Гуд!!! Це і сміливо, і весело!
— Класно,— радісно підтримує Колька ідею Мірки.
— Ні, це не класно, це геніально! — вигукує вона.
***
У цей час Муха та Кавун коментують кожен переглянутий фільм:
— Це ж «Троє з Простоквашино»! Ну яке свято без корови?
— Корова — це нудно. Давай краще дивитись про цього… Робін Гуда!
***
Увечері вся компанія збирається в сараї біля Кавунової хати. На столі валяються старі газети, клаптики тканини, навіть миска з печивом.
Усі четверо змовницьки переглядаються...
— Робін Гуд! — вигукнули вони в один голос, аж сусідський пес Бізон загавкав від несподіванки.
Тиша тривала кілька секунд, поки всі переварювали, що щойно сталося.
— Це знак! — урочисто заявила Мірка.— Робін Гуд і його весела компанія!
— Точно! — підхопив Муха. — Це доля!
— А як ми виступимо? — обережно запитав Кавун.
— Дуже просто! — пояснила Мірка. — Ми покажемо, як ми «грабуємо» багатих і віддаємо все бідним.
— І все? — скептично запитав Колька.
Муха мав ще поправку для цієї блискучої ідеї:
— Уявіть, якби у нас на сцені був… кабан!
Мірка аж підскочила:
— Кабан?! Це геніально! Він стане нашим секретним козирем!
— А тепер нам потрібно вирішити, хто яку роль буде грати...— сказав дуже замислившись Кавун
І настав той самий момент, коли кожен намагався зберегти обличчя і виглядати важливим у своїй ролі. Якби це був справжній театр, можливо, тут би сталася велика драматична сцена, але поки що все йшло весело і без зайвих сліз.
— Так, хто у нас буде Робіном Гудом? — запитала Мірка, піднявши руку, як вчителька. Всі переглянулися. Мірка же визначила, що ця роль точно буде її.
— Звісно, я! — додала Мірка, захоплено стрибаючи на місці.
Хлопці витрищілися на Мірку і вибухнули сміхом.
— Ти-ти Робін Гуд.....ой насмішила, неможу — тримаючись за живіт реготав Колька.
—Я! А ти будеш Маленьким Джоном.
— Ну і добре, я — Маленький Джон, — знизав плечима Колька, зрозумівши, що це вже не відмінити.