Частина 6........Геніальна ідея

Осінні канікули-найкраще, що буває осінню в школі. Листя на деревах все пожовкле, а зранку земля вкривається першими морозами.
Мірка з хлопцями сиділа на лавці перед хатиною Кавуна і підкидала каштани в повітря, обдумуючи чергову витівку. Осінні канікули були короткі, тому треба було діяти швидко.
— Слухайте, а давайте зробимо щось таке, щоб всі в селі запам’ятали? — заявила Мірка, жбурнувши каштан просто назад себе.
— Щось таке? Звучить небезпечно,— обережно протягнув Колька.

— Та яке там небезпечно, — загорілася ідеєю Мірка. — У тебе ж є «Запорожець»? Ну, тобто в діда. Давай візьмемо і покатаємося!
— Що? — аж підскочив Колька. — Це дідовий! Він ніколи не дасть його, та й нам би нізащо не дозволив.
— Так ми його і не будемо питати! — кинула Мірка так, ніби це найпростіша річ у світі. — Набридло мені сидіти вдома! Хлопці, ми ж можемо покататися по всьому селу, як справжня банда!
—Тільки притормози біля дому моєї однокласниці Юльки, щоб вона побачила яка я крута. А ще покажу їй дулю. А ти, Колька, під’їдеш до хати Лесі— хай бачить, який ти крутий шофер!
— А може, щось інше придумаєш? — з сумнівом пробурмотів Кавун.

— Ти що, боїшся? — Мірка підозріло примружила очі. — Слухай, Мухо, може, це Кавун у нас боягуз?

— Та ні! — Кавун відкинув каштан і підскочив на ноги. — Я з вами, тільки без дурниць!
— Дурниць? —пирхнула Мірка. —Які дурниці? Це ж не дурниці, це справжнє діло!
Наступного дня вони зібралися на подвірʼї у Колькиного діда, готові до своєї «геніальної ідеї». «Запорожець» стояв тихо під навісом, наче смиренно чекав на свою долю.
— Головне - дочекатися, поки дід піде з доми, — шепнув Колька, вже нервуючи. — Я точно бачив, як він заводив машину, але це не так просто, як здається...
— Та годі тобі, — розсміялася Мірка. — У тебе ж голова на плечах є. Ти ж Колька, не якийсь там тютя-матютя.
Всі засміялися, але це швидко змінилося на серйозні обличчя коли дід Кольки зник за воротами. Хлопці разом з Міркою кинулися до «Запорожця». Колька, трохи тремтячи від хвилювання, натиснув на педалі і повернув ключ у замку запалювання. Машина заревла, мов дикий звір.
- Плавніше, плавніше, — прошепотіла Мірка, хоча сама вже не могла втримати хвилювання.
— Ну що, погнали! — крикнув Колька, натиснувши газ. Але замість того, щоб плавно рушити вперед, «Запорожець» раптово рвонув і врізався прямісінько в загату з дровами. Дрова злетіли в повітря, і на мить все ніби завмерло.
— Ох ти ж! — вигукнув Муха, потираючи чоло. — Думав, що це вже кінець, далі тільки світло в кінці тунелю!
— Нічого страшного, — швидко сказала Мірка, хоча і в її голосі почулися нотки паніки. — Просто трохи не розрахували... А тепер — тікати!
— Тікати? - перепитав Кавун,  чухаючи потилицю.
— Тікати! Бо якщо дід побачить це... - не встигла договорити Мірка, як почувся крик з двору:
— Засранці, зловлю— ноги повідриваю!
— Це дід! — закричав Колька, і всі разом кинулися бігти.
Єдиний шлях був тільки бігти городами. Дід на диво швидко взявся за палку і кинувся навздогін.
— Стійтееееее, харцизяки! Зараз вам покажу, як машину брати!
— Дідусю, ми зупинимося, ви тільки палку викинете! -гукнула Мірка через плече, ледь не посковзнувшись на купі буряків.
—Бігом, хлопці! —підганяла вона хлопців, які, трохи злякані, мчали городом, перестрибуючи через купи капусти і гарбузів.
—Я тобі зупинюсь, як наздожену!-кричав дід.
— Наздоженете— тоді поговоримо! — відвідала Мірка, швидко кидаючи погляди то на діда, то на дорогу попереду.
Кавун, захекавшись, спробував наздогнати Муху, який, здається, біг найшвидше з усіх.
— Ого, не думав, що я такий швидкий! — Муха хвалив сам себе, доки не врізався в кущі малини.

— Пильнуй дорогу, а не себе! - вигукнула Мірка.
— Іще трохи, і сам не знатиму, де я! — додав Колька, який чухав голову, явно не очікуючи, що їхня «велика пригода» закінчиться погонею по городах.
Та все ж діда не обдуриш. Він таки зловив їх, коли вони ховалися за сараєм у Кавуна
вдома.
— Ну що, ось і ваш кінець, — зловісно сказав дід, посміхаючись, наче тільки и чекав на
такий момент.
— Може, якось домовимось? - запропонувала Мірка з невинним виглядом.
— Домовимось, домовимось, — дід дістав кропиву і... на цьому закінчилися всі їхні переговори.

***
Наступного дня вони всі зібралися в Мірки на подвірʼї.

Чухали свої дупи, що горіли від кропиви.
Та Колька був найпотерпілішим - його вуха палали так, ніби китайські червоні ліхтарі.
Коли він намагався почухати їх, Мірка не втрималася і підколола його:
— Глянь, ще трохи і твої вуха будуть перехоплювати радіосигнали з космосу.
— Та ну тебе! — ображено відповів Колька, але йому теж було смішно, хоч вуха і пекли.
— Ото влетіло нам! — зітхнув Муха, не перестаючи чухати дупу.
— Ага так, що тепер надовго запамʼятаємо!— додав Кавун, розтягуючись на лавці.
— Тільки от наступного разу треба все ретельно спланувати, щоб в разі чого, нас не спіймали.              — сказала Мірка, підморгуючи хлопцям. — Це ж тільки початок наших канікул!
Діти дружно зареготали, і навіть Колька посміхнувся, незважаючи на свої червоні
вуха.