Частина 5........Хитрий приблуда

Минуло паро тижднів після того, як Мірка повернулася з лікарні.
Школа якось не дуже радувала, жовтень ще подарував кілька теплих днів. Дівчинка раділа, що знову може бігати по селу, і грати з друзями. 
А одного ранку до їх хати прибився рудий кіт. Він був невеликим, явно молодим, з білими лапками і животиком, чистий і явно домашній. Мірка одразу його запримітила, бо він якось таємничо поводився, навіть надто тихо.
— Може, це якийсь шпигун? —підозріло звузила очі Мірка.
Кіт спокійно зайшов у хату, ніби завжди тут жив.
— Бабцю, чий це кіт? — поцікавилася вона.
Бабуся Оля тільки загадково посміхнулася, погладила кота й мовила:
— Та приблудився. Хай поживе, а там подивимося. Може, він неспроста прийшов.

— Отак всі говорять! — засопіла Мірка і, схрестивши руки, пильно подивилася на кота. — А я от щось не довіряю йому…

Наступні кілька днів стали для Мірки справжнім випробуванням. 
Спочатку зникла її улюблена заколка.
Потім кудись зникли її улюблені полосаті шкарпетки, і це вже було не смішно.
Але довершенням цього стало те, що вранці вона не знайшла на столі свій оранжевий олівець, так потрібен в цей момент, а натомість побачила на його місці дивні сліди. Котячі сліди. 
— Що це взагалі відбувається? — невдоволено буркнула дівчинка,— Це той кіт! Він точно злодій, якщо не шпигун, ось побачите!

— Та який там злодій, просто пустун, - заспокоювала бабуся, але її погляд і таємнича усмішка, свідчили про те, що вона про щось здогадується.
***
Мірка не могла більше терпіти цього загадкового кота. Він явно щось знав або приховував. Тож вона вирішила діяти рішуче і негайно. На вихідних вона зібрала свою банду: Кольку, Муху і Кавуна.
— Слухайте, — почала Мірка, зібравши хлопців на лавці перед хатою. — Той рудий кіт —це не простий приблуда. Він щось затіває, я вам кажу! Всі мої речі зникають!
-І тільки мої, більше не чиї. Я впевнена, що він щось затіває проти мене!
— Ти серйозно? Це просто кіт. Може, він просто трохи злодій, а? — скептично підняв брову Колька, переминаючись з ноги на ногу.
— Ой, який ти розумний! Не довіряєте мені? Ну-ну! — саркастично відповіла Мірка. - Ми маємо за ним простежити. І тоді ви самі побачите!
- Що ж, - втрутився Муха, — коли вже обіцяєш таке шоу, гріх не подивитися. Але як ми це робитимемо?
— Просто! — оголосила Мірка, розпалюючись дедалі більше.
— Ми стежимо за ним. Дивимося, куди він тягне всі ці речі, і коли знайдемо його схованку - виведемо його на чисту воду. Готові?
***
І ось почалася їхня авантюра. Щодня після школи вони збиралися на подвірку в Мірки та починали слідкувати за котом.
Але кожен день закінчувався тим, що кіт то пірнав у хлів, то несподівано вирушав на прогулянку полями. А коли діти намагалися підійти ближче, він раптом зникав за стогом або зʼявлявся позаду них, наче дражнячи своїм тихим муркотінням.
— Та що це за кіт такий! - бурчав Кавун, втираючи чоло після чергової невдалої спроби наздогнати тварину.
— А я ж казала, що він непростий! — гордо підняла голову Мірка. —Він нас просто водить за носа.
—Може, ти просто вигадуєш? —припустив Колька, але в його голосі відчувалася невпевненість.
— Та ні, це точно щось підозріле, - задумливо відповів Муха, примружуючи очі в бік кота, що сидів на підвіконні і спокійно вилизував лапу.
***
Через тиждень виснажливих пошуків дітлахи вже були готові здатися.
Але раптом одного дня, коли вони вже зневірилися і майже забули про своє завдання, кіт знову вирушив у чергову таємничу мандрівку.
— Все, це останній раз, - оголосила Мірка,— якщо і цього разу нічого не знайдемо, то я більше не гратиму в детективів. Але цей рижий непростий, я це всіма кишками відчуваю!
Цього разу вони діяли обережніше.
Повільно, майже безшумно, слідували за котом. Він пройшов через хлів, піднявся по деревʼяній драбині на горище, де тримали солому, і раптом зник в соломі.
— Он туди! - вказала Мірка.
На горищі хліва, було темновато і навіть затишно. Всі запахи осені, змішувалися тут, створюючи атмосферу яку дітлахи відчували своїми змученими після тривалих пошуків нервами. Мірка, Колька, Муха і Кавун обережно піднімалися по скрипучим дерев'яним перекладинам щоб не видати свою присутність коту.
— Ну ось він точно тут! — прошепотіла Мірка, піднімаючи руку і вказуючи на купу соломи в кутку.

— Тихо, хлопці, зараз ми його зловимо на гарячому!
Діти мовчки підійшли ближче, дивлячись на купу соломи, яка виглядала так, ніби хтось там нещодавно рився. І не даремно - під шаром соломи вони почали знаходити всі втрачені речі Мірки.
— Ага! Ось моя заколка! —вигукнула Мірка,витягаючи яскравий червоний аксесуар. -Я ж казала, це він!
—Диви, а ось і твої шкарпетки-засміявсяМуха, витягуючи пару яскравих різнокольорових полосатих шкарпеток.
—І олівці-Колька переглядав знахідки, поки Кавун тримав у руках кілька банкнот номіналом у 1 та 2 гривні.
—Та тут справжня скарбниця, —підсумував Кавун посміхаючись.
Мірка, же виглядала переможницею. Її обличчя випромінювало гордість.
—Що ж, хлопці, я ж вам казала, що кіт неспроста прибився до нашої хати! От і його хитрий умисел розгаданий!
—Хоч якийсь результат, —додав Колька,— і тепер ми точно знаємо, куди зникали всі твої речі.
***.
Знайшовши котову схованку, діти відчули себе справжніми героями. Вони гордо стояли на горищі, серед соломи, наче справжні детективи, які щойно розгадали злочин століття.
— Що ж, хлопці, ми зробили це! — підсумувала Мірка, стоячи попереду з руками на боках. — Тепер ви всі знаєте, що я була права з самого початку!
Хлопці переглянулися, а потім усміхнулися.
На балці, серед променів західного сонця, що просочувалися через щілини в даху, згорнувся клубком рудий кіт. Його золотаво-рижа шерсть світліла в сонячних променях, а він сам хитро спостерігав за дітьми крізь напівзакриті очі, ледь помітно ворушачи вусами, наче ось-ось засміється.
Його погляд був спокійний і впевнений, як у справжнього майстра своїх котячих витівок.
«Вони ще не знають, що це лише одна з моїх схованок, — подумки муркотів кіт, згортаючись клубочком. — А справжні таємниці надійно сховані...» Кинувши останній погляд на дітей, кіт мʼяко згорнувся назад у клубочок, закрив очі і задоволено занурився в дрімоту.
Діти поволі спустилися з горища, залишаючи кота на самоті.
Вони думали, що розгадали таємницю, але десь у душі відчували - це лише початок.
Кіт точно щось приховував, і Мірка була налаштована дізнатися, що саме.