Частина 2......Щеплення перед школою

Мірка міцно стискала бабусю Олю за руку, коли вони наближалися до сільського медпункту.
Сонце пекло, під ногами тріщала пилюка, а у повітрі пахло свіжим сіном. Попереду виднілися старі облуплені стіни медпункту. Для Мірки це місце завжди виглядало неприступним і таємничим, але сьогодні воно здавалося особливо страшним — тут на неї чекало щеплення.
— Бабусю, може, давай завтра? — вона благально заглянула бабусі в очі, ніби це могло зупинити хід подій.
— Завтра? Щоб до школи пішла без щеплення? Не вигадуй! — твердо відповіла бабуся, не відпускаючи руку дівчинки.
Мірка мовчки зітхнула. Її погляд упав на двері медпункту, які наче загрозливо чекали на неї. Всередині було прохолодно і пахло ліками. Фельдшерка Лариса Іванівна стояла біля столу, готуючи шприц.

— О, це ж Мірка! — весело привіталася фельдшерка тітка Лариса.
Мірка лиш мовчки пильно дивилася на шприц, який наповнювався медичним розчином.
«Ой-йой-йой! Та це не шприц, а ціла спиця! Вона мене проштрикне наскрізь!»
— Ну що, мала, сідай. Штани трохи приспустити треба, —Лариса Іванівна говорила доброзичливо, але ці слова були як грім для Мірки.
Її руки вже міцно вхопилися за край стільця. Мить — і дівчинка різко кинулася вниз, під стіл, ніби це була її остання схованка від небезпеки.
— Ой Боже, та вилазь звідти! — бабуся нервово зітхнула.
—Що ж це за кара така з цією дитиною?
—Мірко, давай, не вигадуй, швидше зробимо і підеш з бабусею додому!-долинув голос Лариси, але Мірка й недумала покидати сховок під столом.
—Ох, ці діти…Тарас, іди-но сюди!-кинула Людмила через відчинене вікно, де під вікнами стояв хлопець років шістнадцяти, чекаючи своєї черги на прийом до фельдшерки.
Хлопець зайшов у кабінет із легкою посмішкою і побачив Мірку, яка вперто тулилася під столом.
—Ну що, мала, ховатися довго будеш?-він глянув на неї з-під брів.
«Ага, смішно йому!»-розмірковувала Мірка, вона б щей йому язика показала, але бабця за таке може і по губам надавати.
Тарас нахилився, і швидко схопивши Мірку за руку, витягнув її з-під столу. Дівчинка верещала, махала руками, але він міцно тримав її. Лариса Іванівна вже приготувала шприц і, поки бабуся нервово спостерігала за цією сценою, швидким рухом приспустила Мірчині штани і зробила укол.
- А-а-а! — закричала Мірка і, вирвавшись з рук Тараса, щодуху кинулася до дверей.
Вона вибігла на вулицю, залишивши всіх позаду, і не оглядаючись мчала селом, не звертаючи уваги на крики бабусі.
Вона нарешті зупинилася біля бабусиної хати, запихалася, підтягнула штани, і сіла на лавку, ноги ще тремтіли.
— Бєєєє! — промовила сама до себе Мірка, усміхаючись, і все-таки показала в сторону дороги язика.—Більше ніяких уколів! Так легко я не здамся!!!