Епiлог

На єдину вцілілу та водночас головну таємну базу повстанців прибув лорд, який декілька років тому діяв під фальшивою особистістю, вигаданим ім’ям та підробленою історією життя. Саме він свого часу зробив атаку на Юпітер успішною та допоміг Голіафу. Лорд «Механічного ока» — Хелвірг. Але цього разу він з’явився у своєму справжньому вигляді. Цей чоловік був справжнім генієм у сфері технологій, і саме він відповідав за всі інноваційні розробки повстанців. Його візит сюди мав особливе значення — він прибув на особисту зустріч із самим Азалором.

Кожна розмова з Азалором завжди викликала внутрішню напругу. Він говорив мало, майже ніколи не показував емоцій, залишався загадковим і відстороненим. Його було важко зрозуміти, а ще важче передбачити. І навіть для такої ключової фігури, як Хелвірг, перебування поруч із ним не викликало почуття впевненості чи привілейованості. Попри те, що від Хелвірга залежала остання місія — він блискуче з нею впорався — це не гарантувало теплого прийому.

Приміщення, куди його запросили, теж було незвичним. Темрява ніби поглинала простір, стіни губилися у напівмороку, наче їх взагалі не існувало. Лише стеля цього залу була чітко видимою — вона скидалася на безкрає зоряне небо. Тут, під цими штучними зорями, Азалор проводив більшість часу у мовчазних роздумах.

Хелвірг прийшов на особисту, закриту зустріч. Азалор стояв боком до нього, не відриваючи погляду від «неба» над головою. Хелвірг помітно хвилювався — останні новини були далеко не найкращими.

Лорд мав особливу манеру мовлення — через численні механічні імпланти його голос звучав уривчасто, наче крізь перешкоди, а сам процес говоріння давався йому важко:

— У-у г-гіперіона с-справжній пп-переполох, — констатував Хелвірг, — в-вони п-перевіряють в-всіх-х… Пп-половина наших-х щщ-щурів уже р-розкриті… і це-е лише за один дд-день. Я-я пішов у с-самий рр-розпал б-бурі. Пповернутися н-ннеможливо.

Азалор, не відводячи погляду від зоряного купола над головою, відповів коротко, майже байдуже:

— Якщо ворог панікує — це вже половина перемоги.

— Н-ніі, — Хелвірг нервово сіпнувся, і механічна пластина на його шиї глухо клацнула. — Р-р-розпочалося м-масове виробництво лл-лінкорів, в-вони п-посилюють з-захист Н-нептикала, а-а за т-твоїм н-наказом я-я п-посилив фф-функції б-ббар’єра г-гіперіона. Т-тепер вони фформують н-нові елітні загони — «ф-фараонiв» — н-на Юпіттері і У-Урані. Ппочався п-процес з-зміцнення Н-нептикала. Д-Дарма о-одержимий б-бажанням з-знайти т-тебе.

Азалор ледь підвів голову ще вище, його обличчя осяяла майже  непомітна тінь посмішки, ніби від якоїсь дивної насолоди.

—  Після дев’яти років тиші мене нарешті помітили… Як іронічно. І от я знову стою перед тобою — Дарма. Втім, цього разу все інакше. Я вже пробрався в твою голову. Розумієш? Я вже переміг.

Хелвірг трохи зсунувся, згорбив плечі, ніби відчуваючи холодний тягар цих слів.

— Т-ти з-занадто о-одержимий с-своєю о-собистою н-н-ненавистю, — голос Хелвірга смикався, як і його механічне горло, що деренчало при кожному слові. — Г-гіперіон с-стає с-сильнішим щ-щодня. А-а п-після а-атаки н-на Юпіттер м-мені д-довелося з-зникнути. Т-ти в-втратив свою г-головну п-перевагу.

Азалор стояв нерухомо, його силует зливався з темрявою. Лише очі відбивали холодне світло «зоряного неба» над головою.

— Це ви всі… одержимі власною невпевненістю, — промовив він, і в цих словах не було ні гніву, ні зневаги — лише факт, констатація чужої слабкості.

Хелвірг хитнувся вперед, ніби хотів зробити крок, але механічна нога скрипнула, і він залишився на місці.

— Т-ти с-с-справді д-думав, щ-що т-ти у б-безпеці? В-ссі ті, що п-потрапили до н-них, і-ищейки н-н-нічого не р-розкажуть? Т-ти частково п-правий — ж-жодної прямої н-н-нитки до т-тебе н-н-не існує. Але…

Хелвірг нервово стиснув металеві пальці.

— В-вони с-схопили З-зеро. В-він б-бачив т-тебе. І в-він з-знає п-про т-тебе набагато б-більше, н-ніж м-мав би.

Азалор нарешті зрушив з місця. Його рухи були плавними, навіть легкими, але кожен крок лунав чітко. Здавалося, ніби сам простір уважно стежив за ним. Він рухався спокійно, немов точно знав, куди йде і що станеться далі.

— Зеро? — він ледь усміхнувся одним куточком губ. — Так. Хороша була людина.

Хелвірг знову смикнувся, його штучна пластина на горлі клацнула від нервового спазму.

— Я-я н-не р-розумію…

Азалор відвернувся, повільно підняв голову і вдивився в саму глибину цього безкрайого зоряного неба.

— Що тут незрозумілого? — його голос був тихим, але кожне слово падало, мов важкий камінь у воду. — Щоб отримати з нього бодай щось, потрібен час. До кінця гіперіона залишалося вісім місяців.

Хелвірг скривився у ледь помітну усмішку — криву і металеву, як його власне обличчя.

— Х-ххммм... Т-ти ж с-сам х-хотів, щ-щоб З-зеро схопили, сп-п-правді?

Азалор навіть не обернувся.

— Може так, а може й ні. Світ мінливий, Хелвіргу. Але, хоч би як там було, доки в цьому світі існують люди, вони діятимуть передбачувано.

Хелвірг мовчки слухав, напружено вдивляючись у силует Азалора — ніби намагаючись прочитати щось між його словами, вловити хоч натяк на сумнів. Але той був непорушний, як скеля.