Глава Х. Великий план

За годину до атаки на Юпітер лорд Голіаф прийшов до тями й розплющив очі. Свідомість поверталася повільно, пробиваючись крізь залишки забуття. Він відчував своє тіло, але воно змінилося — стало важчим, ніби виснаженим. Сила, що завжди струменіла в ньому, тепер була приглушеною, слабкою.

Його кінцівки рухалися повільно, наче обтяжені невидимим тиском. Колись міцний одяг вкрився тріщинами й глибокими зарубками, а рухи вимагали зусиль, яких він раніше не знав. Навколо панувала гнітюча тиша. Він, як і раніше, перебував у хавандорі лорда «Червоної троянди», але простір довкола здавався чужим, тьмяне світло згаслих консолей кидало слабкі відблиски на стіни.

Зараз вони вже розташовувалися біля руїн «Архіпелагу Часу». Колись гармонійна конструкція, що відображала перебіг епох та iнформацiю про розвиток людства, була розбита. Її шматки хаотично дрейфували серед уламків деяких приміщень гіперкуба, що все ще трималися в просторі. Гігантські сегменти розірваної структури застигли у вакуумі, ніби шматки знищеного світу. Їхні поверхні більше не випромінювали сяйва.

Те, що колись формувало історичні періоди всередині архіпелагу, тепер лежало розкиданим і спотвореним. Рельєфи стародавніх цивілізацій потріскалися, їхні обриси розпливалися, ніби час стер їхню сутність. Серед уламків каменю й металу ще можна було розгледіти фрагменти вітражів, рештки колон, розбиті тронні зали — частини епох, що більше не існували. Космічна платформа, яка слугувала місцем для прибуття величних флотів, розкололася, її сегменти понівечені, деякі з них навіть розплавлені, ніби під впливом невідомої катастрофи.

Але найстрашніше було попереду. В самому серці руїни, де колись струменів «водоспад знань» — одне з найбільших чудес «Архіпелагу Часу», — тепер залишилася лише порожнеча. Потоки інформації, які зливалися воєдино, більше не текли, а розрізнені артефакти та уламки знань безцільно кружляли в космічному мороці. Стіни, що містили в собі відлуння епох, тепер були розбитими рештками, що несли на собі лише сліди втраченої величі.

Голіаф вдивлявся в усе це і відчував, як усередині нього розгоралася порожнеча. Час тут зупинився. Те, що мало увічнити його перебіг, саме стало безмовним уламком минулого.

Голіаф перевів погляд і побачив жінку, лорда «Червоної троянди». Її поза здавалася ще химернішою, ніж зазвичай. Вона лежала у кріслі, мляво розкинувшись, а її голова незвично звисала вниз, ніби втомлений кажан заснув догори дриґом. Здавалося, ніби гравітація не мала над нею влади, або ж вона просто не надто дбала про пристойний вигляд.

Коли Голіаф прокинувся, вона ворухнулася, розплющила очі й повільно піднялася, немов пробираючись крізь глибокий сон. Провівши рукавом по обличчю, вона зітхнула й роздратовано витерла слину з куточка рота.

— Я втомилася, — протягнула вона голосом людини, яку вирвали з найкращої частини сну.

З іншого боку наблизився Морган. Він мав оновлений, зібраний вигляд, немов останні події оминули його стороною. Його постава була впевненою, а руки міцно стиснуті перед собою, наче він стримував бажання сказати щось більше.

— Ти ж спала більше восьми годин, — промовив він, уважно дивлячись на лорда.

Лорд «Червоної троянди» позіхнула, ліниво відмахнувшись, ніби від набридливої думки.

— Гарний сон, як… як? — вона примружилася, намагаючись пригадати. — Ну, забула. Я вже казала, що ти мене дратуєш?

Голіаф повільно зітхнув.

— Архіпелаг… — промовив він і на мить замовк.

 Опустив погляд на свої руки. Відчуття було дивним, майже чужорідним. Його тіло наче не до кінця належало йому. Кожен рух здавався важким, сповненим незнайомої напруги. Він повів плечима, відчуваючи, як у суглобах відгукується ледь чутний скрегіт.

— Суддя, він ще там? — запитав він, переводячи погляд на Моргана.

Жінка цокнула язиком, випрямляючись у кріслі.

— Цццц… Вкрай не рекомендую робити різкі рухи. Твоє тіло ще не відновилося, — вона провела пальцями по скуйовдженому волоссю, ніби оцінюючи власний стан.

— Ні, — твердо відповів Голіаф.

Його голос, хоч і спотворений маскою, що завжди приховувала його обличчя, звучав усе так само непохитно.

— Він ще там, — підтвердив Морган, злегка нахиливши голову.

Жінка підвелася, її рухи були плавними, але в кожному кроці читалася невдоволеність. Вона підійшла ближче, зупинилася перед Голіафом, агресивним тоном промовила:

— Ти, здається, мене не зрозумів. Твоє тіло ще не відновилося. Твої органи чуття я змогла відновити лише частково, а штучний інтелект, який весь цей час захищав тебе, повністю вичерпав свої ресурси. Гадаю, єдина причина, чому ти ще живий — це те, що Лучезарія не хотіла тебе вбити. Якщо підеш туди зараз, ти стовідсотково загинеш.

Вона щось невдоволено пробурмотіла собі під ніс, скорчила дивну гримасу й почала колупатися у вусі, ніби щось там її раптом зацікавило більше, ніж подальша доля Голіафа.

Потім зітхнула й, ніби між іншим, додала:

— І ще. Якщо ти знову використаєш той же спосіб просторового переміщення, що й на Марсі, твоє тіло перетвориться на попіл. Просто… до уваги.

Голіаф мовчки подивився на Моргана, ніби вже прийняв рішення.