Глава IX. Талант чи наполегливість?

Планета Юпітер, попри своє сприятливе положення після Марса, вирізнялася низьким рівнем розвитку, що вражав на тлі технологічного прогресу сусідніх світів. Її суворий і похмурий вигляд немов натякав на відчуженість і небажання підкорятися законам цивілізації. Атмосфера планети була неспокійною: шторми не вщухали, блискавки невпинно розтинали густі шари отруйних хмар, а гігантські вихори залишали після себе глибокі шрами на поверхні. Бар’єр гіперіону, хоч і створював враження міцного щита, працював далеко не ідеально. Його мерехтливі контури, що простягалися навколо нижнього ярусу планети, часто втрачали стабільність, дозволяючи атмосферним штормах і магнітним бурям проникати всередину ярусу.

Нижній рівень, відомий як ракфоріс, був перетворений на космічну гавань — своєрідний дім для флоту лінкорів та інших суден. Проте його не можна назвати міжпланетним, адже флот здебільшого створювався на Юпітері. Тут проводили випробування нової зброї, і багато лінкорів усе ще залишалися недосконалими. Звісно, судна з інших планет могли відвідувати гавань, але справжньої міжпланетної єдності та координації не існувало. Ця структура, розширена під керівництвом місцевого правителя, була значною за розмірами, але залишалася вразливою. Вона мала вигляд розірваного павутиння: численні тунелі, платформи й підвісні мости утворювали складну, але недосконалу мережу. Прогалини в оборонних системах робили гавань небезпечною навіть для її мешканців. Магнітні збої, спричинені атмосферними бурями, періодично виводили з ладу ключові вузли системи.

Інші частини планети були переповнені випробувальними секторами, де тестували новітню, але часто недосконалу зброю. Гігантські куполи, що приховували ці сектори, ледь витримували внутрішні вибухи та збої в системах. Ці місця становили небезпеку навіть для тих, хто створював і тестував технології.

Оборонні системи, включно з квазарами, які мали б забезпечувати безпеку Юпітера, також містили свої слабкі місця. Юпітер, хоч і мав вигляд планети, де сила і технології правлять світом, насправді був місцем, що балансує на межі порядку й хаосу. Тут небезпека підстерігала на кожному кроці, а велич ховалася за недоліками.

Тут розміщувався один із найпотужніших лінкорів, створених у системі гіперіону. Це був осадний лінкор, рідкісний і грізний витвір військових технологій, побудований у кількості всього декількох одиниць. Через десять годин пiсля наказу Дарми, Вільгард разом зі своєю командою з семи першокласних пілотів прибув на Юпітер для виконання особливого завдання.

На вході до космічної гавані розташувалися масивні ворота, укріплені потужними бар’єрами. Це — один із ключових елементів оборони, а доступ через них контролювався протеонами — охоронцями, оснащеними передовими сенсорами й бойовими системами.

Вільгард і його команда підійшли до воріт. Широкий майданчик перед воротами був оточений монолітними стінами й пронизаний світлом технічних прожекторів. Один із протеонів, що стояв біля воріт, активував свої системи й плавно наблизився до команди. Його висока, броньована постать виблискувала холодним металом, а червоне око-сканер безпомилково фокусувалося на кожному членові команди.

Сканування завершилося, і протеон звернувся до Вільгарда своїм глибоким, металевим голосом:

— Флотмане Вільгард, ідентифікацію підтверджено. Мета вашого перебування тут?

— Правителем Дармою наказано провести огляд осадного лінкора, — твердо відповів Вільгард, демонструючи офіційний свиток із наказом.

Він простягнув протеону сувiй, отриманий від Голіафа. Металевий страж прийняв документ і підніс його до свого вбудованого сканера, який одразу ж активувався. Яскравий промінь світла пробіг поверхнею свитка, детально аналізуючи текст і кожну деталь. Особливу увагу сканер зосередив на штампі, розташованому в нижній частині документа.

Цей штамп був витонченим витвором технології: його зображення складалося з тонких ліній, які утворювали складний візерунок, майже невидимий для людського ока. У центрі штампа виблискували мікроскопічні символи, які містили унікальний код, що міг бути розшифрований лише за допомогою спеціального обладнання.

Сканер протеона детально перевірив усі елементи штампа, включно з прихованими сигнатурами та відбитком, властивим тільки оригінальним документам. За кілька секунд штамп засвітився зеленим відблиском — незаперечний знак того, що документ і штамп були справжніми й виданими безпосередньо правителем.

— Наказ підтверджено, — проголосив протеон холодним, безпристрасним голосом, повертаючи сувій власнику.

Вільгард разом із командою неквапливо наближався до осадного лінкора, що стояв на масивній платформі в центрі гавані. Облоговий лінкор мав компактну, але потужну конструкцію. Його корпус укривала багатошарова броня, здатна витримати прямий удар найпотужнішої зброї. З обох боків простягалися дві масивні платформи, подібні до розкритих крил. Їхня поверхня була всіяна вузлами турелей і механізмами, схожими на дула важкої артилерійської зброї.

Праве «крило» мало систему керування клiматичними потоками, здатну викликати шторми й електромагнітні розряди, що руйнували ворожі лінкори та знищували електроніку. Ліве «крило» вміщувало батарею міжпланетних ракет типу «енігма» з удосконаленими системами наведення, спроможними вражати цілі на величезній відстані.

Лінкор здавався монстром, що застиг на масивній стартовій платформі, ніби готуючись до пробудження. Вільгард і його команда підійшли до бокового шлюзу, що відкрився з механічним шипінням. Металеві сходи, освітлені тонкими смужками холодного світла, вели всередину лінкора.