Глава V. Найращий друг

Хронос — єдина штучно створена планета — був унікальним витвором технологій. Він вільно переміщувався космосом у межах галактики, і щоб його знайти, потрібні були складні математичні розрахунки. Гравітація зірок діяла на нього за іншими законами. Хронос настільки точно відтворював усі елементи природного середовища, що на вигляд не відрізнявся від планет системи гіперіону, що навіть найдосвідченіші науковці спочатку не могли розпізнати її штучну природу. Густі ліси, які безкрайніми просторами простягалися крізь гірські хребти, глибокі річки, що прорізали долини, та величні гори, ніби створені мільйони років тому, були частиною грандіозного проєкту, покликаного служити притулком для обраних. Серед цих гір розташовувалося ретельно приховане місце зустрічі — ідеально вибране, щоб навіть найновітніші системи гіперіону не змогли знайти чи проникнути туди.

Місце зустрічі на Хроносі було вибрано не випадково. Гори, серед яких воно розміщувалося, мали не магічну, але майже надприродну властивість плутати тих, хто насмілювався ступити на їхні стежки. Ці шляхи були немов живі: постійно змінювалися, збиваючи з пантелику навіть найкращі навігаційні системи. Кожен поворот міг стати початком нескінченного блукання, якщо не знати точного маршруту. Тут неможливо було просто покладатися на технології або інстинкти — це місце ніби грало з тими, хто наважувався його відвідати, перетворюючи дорогу на загадку.

Азалор і Голіаф стояли нерухомо, а тиск навколо них відчувався в самому просторі, ніби вся планета Хронос відповідала на їхню присутність. Це було не зіткнення між ними, а вплив їхньої енергії на все навколо. Атмосфера буквально стискалася під цим тягарем, насичена незримими хвилями сили, що розходилися від них обох.

Кожен ковток здавався напруженим, ніби навіть дихати в цій атмосфері було викликом. Земля під ногами злегка вібрувала, видаючи ледве помітні поштовхи, і в повітрі висіло гнітюче передчуття. Цей тиск не був ворожим, але водночас не залишав місця для розслаблення. Він проникав усюди, наче магнітне поле, що накрило всю територію, занурюючи все в стан напруженого спокою. Навіть небо здавалося важким: сірі хмари, які повільно рухалися, тепер застигли на місці, ніби сама природа очікувала на подальший розвиток подій, затамувавши подих.

Голіаф завжди виходив на зв'язок лише самостійно, контролюючи кожен крок і кожен контакт. Він уникав прямих зустрічей, а його присутність завжди була оповита таємницею. Співпраця з «Нiхто» була для нього лише засобом досягнення мети, і він звертався до них лише тоді, коли це було абсолютно необхідно. Його дистанція від усіх, навіть від найближчих союзників, підкреслювала його контроль і владу над ситуацією.

Азалор, чоловік близько п'ятдесяти років, із грубою зовнішністю та лютими очима, випромінював небезпеку. У його руці мовчазно сяяла чорна кошмарна сфера, що підкреслювала його жорстку і невблаганну натуру, додаючи до його вигляду ще більше загрози.

Азалор стояв у тиші ще кілька миттєвостей, перш ніж заговорити. Його голос був глибоким, але спокійним, наче він обирав кожне слово з абсолютною точністю.

— Ти рідко виходиш на зв'язок, — сказав він, не зрушуючи з місця. — Що трапилося?

Голіаф на мить затримався з відповіддю, його приховані під маскою очі уважно вдивлялися вдалечінь, ніби обмірковуючи кожне слово, що мало прозвучати.

— Більше, ніж ти можеш собі уявити, — нарешті промовив Голіаф. Навіть із Азалором він не знімав маски, а його голос, навпаки, спотворювався до невпізнаваності ще більше. — Недавній вибух на Сатурні... — він зробив паузу, і напруга навколо посилилася. — Це не гіперіон. Отже, з’явився новий ворог.

Азалор на мить замислився, але його відповідь була чіткою і холодною:

— Тож, з’явилася справжня загроза, — він зробив паузу, його погляд загострився. — Тобі вже відомо хто?

— Поки що ні, — відповів Голіаф, його голос залишався спокійним, але відчувалася певна напруга.

Азалор злегка нахилив голову, його очі стали ще пронизливішими.

— Протокол «вайзард»? — запитав він, підвищивши тон, відчуваючи, що це рішення може змінити ситуацію.

Протокол «вайзард» передбачав екстрений збір ради лордів, коли ситуація виходила з-під контролю і потрібне було негайне втручання найвпливовіших осіб.

— Лордів чіпати зараз не можна, не тепер, — різко заперечив Голіаф.

Азалор, з холодною відстороненістю, спокійно промовив:

— Чому тебе це взагалі хвилює? Ти ж зазвичай надаєш перевагу залишатися осторонь.

Голіаф похмуро зітхнув, але його голос залишався холодним і різким:

— У мене є відчуття, що наші шляхи перетнулися в критичний момент, як це часто буває на самому краю прірви. І тепер те, що ховається за нею, зачіпає й мої інтереси. Мені здається, що ця організація становить загрозу для тебе. Я сам із цим розберуся.

Азалор кивнув, його голос прозвучав твердо:

— Розумію. Підтримую. Те, що не можна контролювати, знищується першим.

Голіаф, не змінюючи свого холодного тону, коротко відповів:

— Саме так. Не можна допустити, щоб гіперіон постраждав раніше, ніж нам потрібно.

Азалор, ледь помітно насупившись, відвів погляд на лінію горизонту, і його голос прозвучав важко, як сталь: