Глава IV. Лорд «Диявольського павука»

Алісса прибула на зустріч із Зеро, віцекапітаном повстанців, у віддалене, заховане від очей місце на краю занедбаного комплексу. Ніч оточувала їх густим туманом, що підсилювало відчуття ізоляції. Зеро стояв поруч, обговорюючи з Аліссою наступний крок. Їхня розмова була тихою, але кожне слово здавалося наповненим напругою, оскільки вони знали, що будь-яка помилка може коштувати їм життя.

Зеро, високий, але худий, мов смерть, з гострими рисами обличчя, був лідером, якому повстанці довіряли майже так само, як і Азалору. Алісса поважала його і слухала з увагою, але в її очах читалася тривога. Її остання місія була невдалою.

— Ми маємо діяти швидше, — наполягав Зеро. — Гіперіон починає дізнаватися більше. Орiон стає загрозою.

Раптом за їхніми спинами з’явилася ледь вловна присутність. Кроки були майже беззвучними, але від незнайомця віяло такою агресією, що навіть не озираючись, вони відчували його наближення.

Алісса завмерла під вагою важкого пронизливого погляду. Темрява, здавалося, згущувалася прямо за її спиною, і вона не наважувалася обернутися. Його присутність сприймалася у повітрі, як крижаний вітер, що пробирав до кісток.

— Орiон мав загинути, — пролунав його голос. Він був спотворений до невпізнання — холодний, електронний, позбавлений будь-яких емоцій. — Але він досі живий. Твоє завдання було чітким.

Голос роздавався із суцільної темряви. Він був ближче, ніж вона очікувала, але навіть тоді Алісса не наважилася озирнутися — страх паралізував її. Та й він сам не дозволяв бачити своє обличчя.

— Не смійте повертатися. Вб’ю на місці. Обох. — холодно промовив він, і голос його пролунав з крижаною рішучістю. — Я лорд Голіаф.

Це була одна з його головних умов — абсолютний контроль і всепоглинальний страх, який він вселяв у кожного.

Алісса відчула, як холодний піт стікає її спиною. Серце калатало в грудях, ніби намагалося вирватися з її тіла, а дихання ставало все важчим. Але вона змусила себе не видавати страху, приховуючи його за маскою стриманості.

— Я намагалася, але обставини змінилися, — відповіла вона, ледь стримуючи тремтіння в голосі. Її слова були сухими, як пісок. — Орiон зміг вижити. Я не могла передбачити всього.

— Доведи, що ти справді лорд, — різко перебив її Зеро, його голос був твердим, у ньому звучав виклик. Ця вимога передбачала обов’язкову процедуру ідентифікації.

Чоловік за їхніми спинами повільно підняв руку. Його рухи були холоднокровними, відточеними, але кожен жест ніби напружував повітря навколо. Він кинув щось важке вперед, і предмет із приглушеним, скрипучим звуком завис у повітрі.

Це був невеликий чорний знак у формі щита, прикрашений витонченим гравіюванням. На ньому красувався символ — восьмилапий демонічний павук, вирізьблений із ювелірною точністю. Його лапи були загостреними, немов леза, а візерунки на тілі створювали ілюзію бездонної порожнечі. Глибокий, майже чорний метал поглинав світло, а тонкі сріблясті лінії надавали знаку зловісного блиску.

Цей символ був справжнім. Це означало лише одне — перед ними стояв сам лорд «Диявольського павука». Тільки лорди мали право володіти цим знаком та проходити унікальну систему ідентифікації, яку неможливо було підробити.

— Вітаю, лорде, — Зеро озвався своїм спотвореним, холодним і безжальним голосом. Жодної емоції, лише безмежна порожнеча. — Навіщо ти прибув?

— Орiон мав загинути, — наголосив Голіаф, зробивши крок ближче.

Зеро, мовчазний, стояв поруч, його обличчя залишалося непроникним, наче вирізьбленим з каменю. Але Алісса відчувала, що і він зазнавав того самого тиску, що й вона. Тиск був таким, що, здавалося, ще трохи — і повітря можна буде різати.

Голіаф продовжував говорити, і кожне його слово било, як остаточний вирок. Від цих слів неможливо було втекти, вони тягли вниз, як важкі ланцюги.

— Якщо ти не здатна виконати завдання, знайдуться ті, хто зробить це за тебе.

Алісса кивнула, хоча все її тіло було напружене до межі. Її думки металися, як загнані звірі, але обличчя зберігало вираз покори. Голіаф підняв руку, жестом зупиняючи будь-які спроби продовжити розмову. Його присутність говорила більше, ніж будь-які слова.

Ніхто з присутніх не очікував приходу Голіафа. Про нього було відомо дуже мало, і його ім’я рідко згадували навіть серед найближчих до Азалора. Але він був лордом, одним із великих керівників повстанців, що виконували особливі функції. Підкорятися їм було обов’язково для всіх, окрім Зеро та інших лордів. Лорд Голіаф займав особливий статус, оскільки керував розвідкою та інформаційними потоками. Лише він мав право віддавати накази навіть Зеро.

— Хід часу порушено. І все тому, що хтось не здатний довести завдання до кінця, — його голос був сповнений роздратування. Він різко глянув на Аліссу, і навіть зі спини можна було відчути його напруження. — Зараз Оріон шукає нас. Поки ви стоїте тут, він налаштував проти нас правительку Римму і організував масштабний вибух. Мені довелося, ризикуючи всім, евакуювати людей. Один із інформаторів лорда «Внутрішньої спіралі» потрапив у полон. І все через тебе, Алі.

— Для чого було так ризикувати? — запитала Алісса, намагаючись приховати роздратування.

— Занадто рано влаштовувати масову різанину. Кров — не найкращий варіант, — холодно відповів Голіаф. — Якщо ми почнемо бездумно вбивати, це лише об’єднає всіх проти нас. Ми не можемо цього дозволити.