Розділ 26

Злата

Найдвар та Ія схвалили зміну планів та заміну п’ятої ключової точки візерунка одну з арабесок на зовнішньому колі. Втім,  варіантів у них було не дуже багато — або лізти в лапи Володаря, або ходити колами. Другий варіант довший, проте явно безпечніший.

Відпочинок, нарада, збори і камінь-мандрівник перемістив Злату на потрібну точку. Цього разу це виявилася вершина темної похмурої гори посеред якогось безлюдно-ісландського пейзажу. Тут не було й натяку на слуг Володаря. Вони почали з’являтися коли візерунок було майже завершено, тож Злата навіть встигла побачити, як Найдвар їх віртуозно перетворює на крижані бурульки.  От тільки задоволення це не принесло, бо нападниками були дранґуа, і від споглядання тих темних крилатих силуетів Злату накрила чергова хвиля болю від втрати Кірана.

Після цього було ще кілька віддалених точок. На деяких вони натрапляли на поодиноких вартових, що ускладнювало оборону під час активації візерунка, проте не критично. Ія, Софія та Радомир непогано спрацювалися у ролі команди захисту та швидкої евакуації. Щоправда, з кожним візерунком в їх компанії відбувалися зміни. Бескид полишився на горі Даяанч, яка, як виявилося,  була його домом до встановлення влади Володаря. Натомість на наступній точці, посеред тропічного лісу, до них приєдналися двоє собакоголових чоловіків з примітною манерою посміхатися висолопивши довгі язики. Далі, під час відновлення арабески на крихітному острові посеред океану, приєдналося трійко дивних молюскоподібних створінь, що скакали на довгій ніжці й плювалися магією схожою на перлини. Ія відверто раділа союзникам, Радомир скаржився на остаточне звільнення офігіватора, а от Злату це все мало хвилювало. Дивні істоти, суцільна магія, незнайомі місця, все те, що раніше у неї викликало б шалений ентузіазм, зараз було лише фоном на шляху до єдиної мети — виконати прохання Кірана, відновити його світ. Це була нині єдина мрія Злати, за яку вона трималася, змушуючи себе прокидатися, снідати (під невтомним наглядом Радомира чи Найдвар) і відправлятися до чергової точки візерунка. Й саме це тримало її на плаву, хоч після кожної наступної арабески, Злати почувалася так, ніби намагається дістатися берега долаючи все більшу океанську хвилю. От тільки страху нині не було. Певно, це й непогано, адже впертість в такій справі допомагає краще, аніж страх. Принаймні Злата хотіла в це вірити.

Вечорами, коли вся їх строката, з кожним разом більша компанія голосно дискутувала навколо створеної Найдвар карти, обговорюючи, яку точку обрати наступною, скільки простору звільнено, та успіхи драконів, по витісненню сил Володаря, Злата або просто тихо сиділа в куточку чергового «штабу», або взагалі спала. Ні, її звичайно радували новини, про те, що влада Володаря сиплеться, як картковий будиночок, що все більше магії вивільняється повертаючи життя їх світу, але… Але єдине життя,  яке вона понад усе хотіла повернути, вже не повернеш.

Часом Златі подобалося спостерігати за романом Радомира з білявкою, яку вони підібрали у смарагдовому палаці. Брат просто світився від її уваги, а його погляд майже невідривно слідкував за Софією, де б та не була. А Софія виявилася активною пані, швидко знайшла мову з Найдвар, Ією, видавала якісь там креативні ідеї, щодо вибору наступних точок активації та відволікаючих маневрів, планувала набіги на невеликі сховища Володаря і вчила Радомира вправлятися з магічною зброєю. І заради її схвального погляду, брат ладен був опанувати та побачити навіть магію. До того ж в будь-якій черговості. Втім, поступово він ту магію таки починав бачити. Найдвар казала це тому, що Радомир постійно знаходиться поряд зі Златою під час активації арабесок і буквально просочується магією, адаптується до неї.

 Проте навіть ці світлі емоції, ця цікавість до навколишнього життя, були лише легкими брижами, що час від часу проносилися по все байдужішій душі Злати. Часом вона взагалі почувалася шматком криги, що несеться з гори, змітаючи все на своєму шляху, щоб розлетітися тисячами дрібних уламків біля підніжжя. І, власне, Злата вже чекала того моменту, хіба що хотіла дорогою змести Володаря.

Радомир, попри свою закоханість, помічав настрій сестри, намагався її розворушити, сердився, сварився, пропонував Златі зупинитися, перепочити. Він не розумів, що зупинитися для неї означало не виконати прохання Кірана, зосередитися на втраті коханого й полишитися з тією втратою віч-на-віч. Це її жахало значно більше за нескінченні стрибки по незнайомих локаціях та поступове розчинення у світлі та болю. А так вона мала можливість спостерігати, як світ Кірана вкривається яскравими арабесками, набирає кольорів, світлішає. Спостерігати і вірити, що це б його порадувало…

Полишилося три точки. Ія повідомила, що на кожній з них Володар тримає загін охоронців, тож вибирати довелося між важким і дуже важким рівнем оборони. Обрали легший, теоретично. Бо перенісшись на пласку, як стіл, рівнину, вони потрапили в щільне оточення війська з дранґуа та якихось змієподібних істот. Камінь-мандрівник буквально розсунув їх ряди, закидаючи Злату та її «гвардію захисту». І до моменту, як Злата занурилася у потік світла, вона мала змогу спостерігати досить епічну битву, яку б не відмовився відтворити й Голлівуд. Одна Найдвар з Хетечем варті було кремого блокбастера. А вони ж були не єдині. Втім, тут було за що боротися, бо ця арабеска замикала всю північну половину світу. Коли арабеска була активована, слугам Володаря довелося поспішно відступати, бо до компанії охорони Злати додалися дракони, які почали виходити з порталів над місцем битви. То було таке фантастичне видовище, що навіть Злата замилувалася. Бо якщо Ія в формі дракона нагадувала кумедну домашню тваринку (і байдуже, що мала таланти й здібності генерала), то ці красені мали значно солідніші формати. Від розміру коня до розміру нескромного двоповерхового будинка. Тож ця луската компанія швидко навела лад.