19.2

Радомир

Прекрасна незнайомка повела Радомира за паркан, в обхід будівлі до невеликого саду.

— Мені треба тут яма. Звідси, — жінка вказала акуратною ніжкою на невеликий кам’яний бордюр. — І до цього краю, — пройшла вона кілька метрів вздовж ряду високих кушів, що піднімалися щільною двометровою стіною. — Подужаєш?

— А інструменти чарівна роботодавиця дасть? Чи їх треба самому роздобути? — поцікавився Радомир окинувши поглядом план робіт.

— Ось тут є все необхідне, — жінка пройшлася до невеликої, на вигляд суто декоративної споруди та відкрила в ній ретельно замасковані дверцята. Всередині виявився набір садового інвентарю.

Радомир оглянув наявне, щиро зрадів виявивши серед не зовсім зрозумілих речей знайомі обриси й витягнув собі щось подібне до дренажної лопати та совок з коротким держаком. Не ідеально, проте краще, аніж демонструвати повне невміння користуватися якимись місцевими магічними трюками.  Взявши до рук лопату, Радомир подумки подякував діду, який свого часу ганяв його в селі. Щоправда, найкраще за ті веселі часи у Радомира виробилося вміння петляти від роботи, як хитрий заєць. Втім, дід мав багатий досвід, тож навіть «дрібного міського сачка» змусив навчитися тримати в руках лопату, сокиру, та ще деякі інструменти. Оце б зараз дідо сміявся, дізнавшись, що вертлявому онуку, який регулярно репетував, що «праця руками то для пролетаріату, а він — інтелігенція» доведеться заробляти на тарілку супу лопатою.

— Прийнято. Уточніть точні параметри потрібної траншеї. Щоб я вам тут якусь недоторкану рослинку не угробив, — попросив Радомір згадавши, якого прочухана колись отримав від баби, коли шукаючи черв’яків для рибалки висмикнув у квітнику якусь там цибулину. Бабця з нього самого тоді ледь наживку для риби не зробила.

— Ти мені все більше подобаєшся, — схвально посміхнулася красуня. Дістала з-за поясу невеличкий плаский білий кристалик та пройшла вздовж кущів, окресливши тонкою білою лінією бажаний периметр ями. Вийшов вузький і довгий прямокутник.

— Угу, зрозуміло. Глибина? — уточнив Радомір старанно ігноруючи той факт, що лінія намалювалася просто в повітрі, сантиметрах в десяти над землею. Така дрібниця його вже не здатна була здивувати. А от той факт, що для того, щоб сподобатися красивій жінці, треба уміти користуватися лопатою, став відкриттям.

— Добі десь по пояс.

— Буде зроблено, — старанно кивнув чоловік, щиро сподіваючись, що земля тут не потребує кайла. — До речі, мене звати Радомир. Раптом цікаво, — додав він заганяючи лопату в землю. Земля виявилася прийнятною.

— Цікаво, — кутиками губ посміхнулася жінка. — Мене – Софія. Час роботи – за заходу сонця. Не встигнеш — полишишся без вечері.

— А ви умієте мотивувати, — хмикнув Радомир.

— Багата практика.

Красуня пішла, полишивши його копати. Спочатку було навіть приємно зайнятися якоюсь зрозумілою монотонною роботою. Лопата виявилася досить зручна, а земля не дуже кам’яниста. Хіба що численні корені доводилося перерізати. Але за кілька годин спина Радомира почала незле так натякати, що не готова до таких квестів і взагалі «інтелігентна». На останньому ж метрі розваги «вдай півтора землекопа» до спини приєднали й всі інші м’язи, а сорочку можна було викручувати. Полишалося сподіватися, що в комплекті роботи «за житло і їжу» є душ.  

Софія прийшла, коли Радомир вигрібав залишки землі в кутку траншеї, поглядаючи на останні промені сонця над горизонтом. Жінка схвально кивнула і повела його викладеною пласкими камінчиками стежиною до однієї з будівель. Там виявилося невелике приміщення, схоже на сторожку. Компактно розміщені стіл, ліжко, шафка та велике вікно, з якого можна було побачити  частину входу до головного будинку. На щастя, душ та санвузол тут теж були. І навіть чистий халат входив до «оплати». А от інструктаж до магічного обладнання не провели, тож Радомир витратив немало нервів та лайки, доки розібрався, як отримати омріяне купання.

Коли полишивши у ванній кімнаті просякнутий потом одяг, Радомир вийшов, то виявив на столі вечерю, що розповсюджувала неймовірний аромат. Втім, він би зараз і суп з сокири прийняв, як їжу богів, бо їсти хотілося шалено. А от красуні-господині не було.

Софія повернулася коли Радомир розправився з вечерею, оглянув свій «номер», виправ одяг та розвішував на стільці мокру сорочку. Експериментувати з магічними гаджетами в пошуках сушарки,  не ризикнув. Розваг з душем вистачило з головою

— Роботящий, акуратний. Просто мрія, а не чоловік, — схвально посміхнулася жінка й діставши з поясу набір невеличких кристалів торкнулася одним з них мокрої сорочки. Та зашипіла, в повітрі піднялася хмаринка пари. За пару секунд сорочка була суха.

— А в моїх краях до чоловіка мрії трохи інший набір вимог, — хмикнув Радомир милуючись жінкою та відсуваючи для неї стілець.    

— То полишайся в наших, — у мене ще багато роботи, та й зайва пара очей не завадить — Софія присіла на запропонований стілець. — Можеш жити тут. Вночі, якщо помітиш незапланованих гостей, активуй охоронний кристал, — жінка кивнула на жовтий ромбоподібний елемент на стіні. — Магічний периметр виконує переважно сигнальну функцію, а кристал вже активує захисну.

— А як мені знати, що гості незаплановані?

— Всі, кого я не зустрічаю біля входу — незаплановані, — знизала плечима жінка.