15.2

Злата

За деякий час вся компанія зупинилася на галявині перед будинком. Там, де ввечері проходила гра з духами в шашки. Ганчимег та Злата сіли на пеньки в межах захисного кола, Любонька влаштувалася поряд, біля ніг бабусі. Кіран невимушено сів на траву за межею кола. Доки їх компанія облаштовувалася, з будинку вийшов Радомир, окинув їх компанію поглядом і без додаткових запитань, пішов до купи порубаних дров за пеньком для себе. От за що Злата любила свого брата, так це оперативне «включення» у ситуацію. Так в її дитинстві він невимушено знімав сестру з дерев, на які вона самовпевнено забиралася, а спуститися боялася, чи вирішував задачки з математики, відкладаючи свої конспекти.

За братом прибіг Сулд. Пес ритуально лизнув кожну з жінок, обійшов по дузі Кірана та з діловитим виглядом побіг кудись у своїх собачих справах. Певно, вирішив, що тут і без нього розберуться. Радомир окинувши поглядом гостя, невизначено хмикнув, привітався кивком та поставив свій «стілець». Кіран кивнув у відповідь.

— Ви що знайомі? — здивовано перевела погляд з одного на другого Злата.

— Це той дивак, що допоміг мені вибратися з завалів в кафе, — пояснив брат тоном «в цьому світі мене вже нічого не здивує».

— Оу…То твоя совість, виповзла з тумбочки не сьогодні, — поглянула дівчина на Кірана. Той лише знизав плечима й подивився примруженим поглядом  кудись за спину Радомиру.

Злата теж озирнулася й побачила, що пса, який майже зник в лісі, наздогнала Ія. Жартівливо вхопила за хвоста, Сулд  розвернувся й обурено спробував її хапнути зубами. Ія махнула хвостом продовжуючи гру і ось вже пес активно ганяє галявиною за вертлявою рептилією. Драконесса відверто веселилася: то злітала на висоту його морди, то падала в траву, то намотувала кола над собакою, який гавкав, стрибав і всіма силами намагався її спіймати. На мить Злата спіймала погляд Ії й дівчину відвідало дивне почуття, що рептилія лише вдає грайливість. Той погляд був занадто розумним, занадто осмисленим.

— А чим тобі не вгодила його совість? — спитав Радомир, відволікаючи сестру від споглядання ігор крилато-чотирилапих.

— Нахабним байдикуванням, — розсіяно відповіла Злата. — Намагаюся нагадати їй про посадові обов’язки.

— О-о-о, не пощастило тобі, друже. Впевнений план доведеться перевиконати. Років так на десять вперед, — співчутливо поглянув на Кірана Радомир.

— Я б не поспішала називати дранґуа другом, — проскрипіла Ганчимег. — Особливо того, який вже одного разу здав твою сестру Володарю.

— О-оу… — Радомир недобре примружився й окинув Кірана вже зовсім іншим поглядом. Злата подумки чортихнулася.

— То розповідай, дранґуа. Все, — додала Ганчимег.

Розмова Кірана і Ганчимег була густо пересипана магічними термінами, яких Злата з братом елементарно не знали. Проте дещо вони все ж зрозуміли. Наприклад, що на Радомирі був магічний слід Луугийн орон ще до екскурсії організованої камінчиком, а Злата, звільнивши Ію та полишивши кристальну печеру, порушила якусь там внутрішню магію гори. Ще Любонька обмовилася, що Злата запустила процес відродження Долини (за що чомусь отримала від бабусі невдоволений погляд). А Кіран нахмурився й сказав, що це погано. Ганчимег обурилася, але Кіран пояснив свою реакцію тим, що за кожну згублену духами в Долині душу, Володар щось отримує. Ганчимег це шокувало. Сильно. Спочатку вона заперечувала таку можливість, проте після чергового витка суперечки пересипаного якимись магічними термінами, здалася й з тугою сказала, що це багато пояснює. Наприклад те, що Володар не чіпає їх дім. Якщо наявність мешканців в долині підтримує потік тих, хто бажає перевірити свою вдачу, чи, попри небезпеку, ризикує йти до відлюдниці за цінними зіллями, то Ганчимег мимоволі, є приманкою в інтересах Володаря.

Любонька обурилася на таке, намагалася сперечатися, але Ганчимег її втомлено зупинила, пояснивши, що це, на жаль, дуже схоже на правду. І на версію «доброти» Володаря до одних з останніх представників раси хамгаалагч. Раси, що мешкала в цій долині з давніх часів, має підвищений опір магії, уміє використовувати енергію каменів та рослин, відчувати та користуватися «драконячими плямами», тобто місцинами в Долині де ще полишалися відгомін магії драконів.

— Яка ж я була наївна… —  втомлено заплющила очі Ганчимег.

— Треба було вбити цього монстра, доки була можливість, — набурмосилася Любонька.

Але Ганчимег лише похитала головою та пояснила, що це б не допомогло. Взагалі протистояння з Кіраном могло закінчитися дуже погано, навіть якби посох з місанделегом його добив. Знищення дранґуа полишає чіткі магічні сліди, а посягання на власність Володаря, це привід покарати всіх причетних. Втім, як і відродження Долини, яке, як сказала Ганчимег вже набуло лавиноподібного ефекту й скоро стане дуже помітним.

Також Злата дізналася, що бар’єр між світами, про який говорив Кіран, міг завадити їм з братом повернутися додому. І розмір тієї проблеми ані Ганчимег, ані дранґуа окреслити не могли, бо вони й гадки не мали хто саме створив той бар’єр. Зате розказали, що таке обмеження не новина. Між їх світом та іншими бувають бар’єри. Ба більше, вони різні. Одні впускали до сусіднього світу, але не випускали, інші навпаки, а були й такі, що фільтрував гостей, когось пропускаючи, комусь урізуючи здібності, а когось перетворюючи на якусь тварину чи взагалі купку попелу. Злату та Радомира зовсім не порадувала така перспектива.