Розділ 14

Любонька

Любонька скакала лісом радіючи, що бабуся нарешті визнала її здоровою. Хворіти було дуже нудно. Ну як нудно, спочатку було так погано, що про це не думалося, а потім нудно. Якби не ці кумедні гості, то, певно, Любонька втекла б раніше й тихцем. Ну не уміла вона довго полишатися на одному місці. Бабуся її за це регулярно сварила. Але як можна хворіти, коли там, за дверима такий цікавий світ? Раптом, доки Любонька лежить у ліжку, там станеться щось цікаве? А вона це не побачить!

Любонька змалечку була допитливою. Її цікавило все. І чому птахи співають, і чому духи блукають, і чому трава росте. На щастя, бабуся про все це уміла цікаво розповідати. А ще часто говорила, що варто вчитися, коли є можливість, бо учитель сьогодні є, а завтра може й не бути.  Бабуся була гарним вчителем, ні в чому не обмежувала, лише мала звичку наочно показувати наслідки необдуманих вчинків чи неуважності. Хоче Любонька гратися з отруйними деревними жабками — на здоров’я. Головне не забути після них помити руки. Любонько один раз забула — тиждень «насолоджувалася» фіолетовими бородавками, які шалено свербіли. Більше не забуває. Але загалом дівчинка не так часто отримувала такі неприємні демонстрації, бо не мала звички плескати вухами, коли бабуся щось розповідала, чи показувала. А уміла бабуся багато. До неї регулярно приходять за допомогою різні істоти з найвіддаленіших куточків світу. Бабуся уміє лікувати, створювати охоронні амулети, поправляти розбалансовані магічні потоки. Але навіть вона не може зцілювати Веселок. Адже магія на цих пташок не діє, бо вони самі чиста магія. Лікувати їх магією, це як розбавляти воду водою. Бабуся розказувала, що Веселки далека рідня драконів. Власне, тому на них і полюють. В тому числі й ті гидкі дранґуа. Несуть бідних пташок своєму моторошному Володарю, а він їх перетворює на прикраси-амулети для своїх пасій. Гад! До вчора Любонька думала, що через ті полювання Веселок майже не полишилося. Але потім була та зграя, що прилетіла за своєю сестричкою. Бабуся впевнена, що ця зграя з’явилася у долині через Злату. І Любонька була повністю згодна. Їй взагалі подобалася ця гостя. Вилікувала Веселку, провела бабусю крізь зграю духів, розганяючи їх так, наче то якісь набридливі мухи! І брат у Злати гарний. Не такий світлий, як вона, і часом поводиться, як велика дитина, але кумедний. Так смішно «проводив експерименти» з каменем-мандрівником. Це ж треба кожного разу так щиро дивуватися, що камінь повертається до нього, попри те, що він його полишив у спальні. Навіть не віриться, що цей дядько зовсім не бачить і не відчуває магічних вузликів, якими той камінь за нього міцно тримається. Як можна бути безмагіком, коли з ніг до голови обплутаний магією? Втім, Злата теж дивна. От в ній дійсно не відчувається магії, але при цьому вона творить такі дива, що й Володар, мабуть, з’їв би свій посох від заздрості.

Любоньку радувало, що ці гості у них затрималася. З ними дім став таким світлим, гамірним, веселим. Ніби оновився, як пташка-веселка, під пальцями Злати. А ще ці двоє постійно дивувалися якимось елементарним речам і розповідали фантастичні речі про свій світ. Любоньці важко було повірити, що у них там ростуть цілі сади з алимом, а поодинокі дерева можна зустріти ледь чи не під кожним домом. Що ці дерева у світі Злати «самі ростуть», а плоди є звичною їжею! Але Злата каже, що так і є. Хіба що називає алим яблунею.

А ще Злата спантеличувала Любоньку тим, що зовсім не лякалася страшних речей і шарахалася від якоїсь безпечної дрібноти. Наприклад, звичайного аалза. От як можна злякатися цієї маленької, пухнастої, шестилапої симпатяжки? А Злата бігала з вересками «забери від мене цього монстра!», коли ця тваринка стрибнула на неї з дерева. Любонька з цього видовища так сміялася, що навіть не одразу змогла пояснити, що аалз абсолютно безпечний. А ще рідкісний і цінний, бо вважається одним з найбажаніших подарунків для панянок Луугийн орон. Та деякі аристократки душу продадуть, щоб отримати такого аалза, який стрибнув на Злату! А вона, навіть після пояснень, попросила зняти його й віднести якомога далі. Сказала, що аалз їй нагадує якогось павука з рідного світу, яких вона змалечку боїться. Аалз засмутився. Любонька вперше бачила засмученого аалза!

От як Злата могла боятися аалза і при цьому по пів ночі теревенити про щось з духами? Хижими, холодними. Та від одного сусідства з ними Любоньку завжди пробирав мороз. А Злата з ними грає у якісь настільні ігри!

Так міркуючи Любонька чимчикувала берегом. Вона шукала квіти Берегової зірки, які бабуся використовувала для додавання у чай. Бабуся давно навчила її розрізняти корисні трави, бо вони часто за ними ходили разом. Але сьогодні бабуся була зайнята, бо хотіла почастувати гостей смачним обідом, на знак подяки за допомогу. Адже коли вони з бабусею звалилися від неймовірно сильного сплеску магії, Злата й Радомир бігали навколо них, наче няньки. З таким шаленим бажанням допомогти й такими кумедними непорозуміннями, через своє незнання магії, що Любонька і бабуся одужали просто від сміху. І Любоньці дуже сподобався цей спосіб лікування.

Але той сплеск магії, що вклав їх у ліжко, таки був моторошний. Сильний, темний, немов крижаний вогонь. Любонька в житті не почувалася так жахливо. Бабуся сказала, що це прийшло від Акон Кавак. З гори, навколо якої суцільні охоронні чари Володаря утворили смугу смерті. А Любонька і вчора відчула незвичний сплеск магії. Наче пронеслася десь поряд чорна зірка, що палала зсередини білим полум’ям. Вони з бабусею обоє прокинулися, кинулися до вікна, бо здалося, що та магічна зірка впала і згасла просто поряд з будинком. Але нічого не побачили. З вікна була видно лише як Злата азартно грає з духами.  І те видовище було неймовірне.