Розділ 10

Кіран

Кіран не поспішав, прямуючи магічним слідом ювеліра по місту. Ситуація вимагала обережності. Кіран все більше схилявся до думки, що треба доповісти Володарю про наявні складнощі. А також виявлені цікаві камені. Та й дізнатися, що там з цією мрійницею. Певно від її кристала вже полишився лише порох. Шкода…. Стоп! Від такого напрямку своїх думок Кіран, аж зупинився просто посеред вулиці. Водій автомобіля, на капоті якого він ледь не опинився, обурено просигналив й почав щось репетувати. Кіран проігнорував неврівноваженого безмагіка та здивовано труснувши головою, почимчикував далі. Чому шкода? Яка, власне, йому різниця, купка пороху, кристал чи людина? Володарю потрібно повідомити про наявну ситуацію, а дівчина до цього не має жодного стосунку. Вона Кірана не цікавить. Не може цікавити! Кіран ще раз роздратовано мотнув головою, усвідомлюючи, що й ці думки неприпустимі. Йти до господаря з невдачею? Що за дурня? Завдання було чітке — дістати точно вказаний камінь,  місанделег. І він його дістане. Крапка. Звідки ці настирливі думки про повернення до Луугийн орон? І чому в його логічних ланцюжках постійно з’являється та дивна мрійниця. Її, певно, вже й серед живих немає, а в думках оселилася, як надокучливий привид! Чи це вона так мститься за свою долю? Вигадливо, нічого не скажеш.

Кіран вийшов до центру Івано-Франківська, розсіяно поглянув на ратушу, що височіла праворуч й задумливо спинився. Ця будівля, як і частина простору навколо неї, виблискували магією, сформованою столітніми нашаруваннями безлічі людських емоцій сплавлених випробуваннями, трагедіями, смертями, перемогами. Безмагіки цього світу мають химерну здатність творити магічні місця, при тому, що майже не здатні нею користуватися. А от Кіран може. Тож він зачерпнув трохи місцевої магії, щоб використати її, як маскуванням від каменів. Ця магія виявилася неприємно важка й малопластична, з такої не сплетеш витонченого закляття. Втім, Кіран і не планував, вона йому потрібна для значно простіших цілей. Лише щоб камінь-мандрівник не розпізнав в ньому чужинця.

Кіран полишив площу й прямував далі вулицею, коли відчув потужний сплеск магії. Міжсвітової. Камінь-мандрівник! Невже старигань кудись відправився? Чому б то раптом? Старі люди важко полишають свої домівки, а той ювелір місцевий й жодних ознак інших світів, його аура не містила. Таке б Кіран помітив. Особливо поряд з братом тієї мрійниці, на якому був чіткий слід Луугийн орон. Хоч і трохи змазаний, ніби його хтось старанно затирав. Драконячий хвіст, знову те дівчисько в думках! Та що ж за мана? Таке враження наче він підчепив мусюнс в лісі примар! Не таке страхітливе, але від цього не менш нахабне! Кіран роздратовано вдарив кулаком по стіні будинку, повз який проходив. По кам’яному облицюванню розбіглися дрібні тріщини. Кіран сердито видихнув, струшуючи пил з руки, не звернувши увагу на двох підлітків за спиною, що зупинилися здивовано на нього вирячившись. Втім, ще за мить підлітки розгублено витріщатися вже на пусте місце, звідки дивний чоловік зник розмазаною плямою. Лише вибоїна на фасаді будинку та кілька уламків каменю на землі, натякали, що хлопцям не привиділося.

Кіран поспішив до точки сплеску й за кілька хвилин опинився перед триповерховим будинком. Уважно оглянув залишкову магію перед входом. Остання швидко розпорошувалася, але контури порталу ще можна було розрізнити, як і чіткий відбиток каменю-мандрівника. Отже, він пішов. Але загальна й досить щільна магічна аура будинку заважала визначити пішов камінь разом з господарем, чи з кимось іншим. Отже – треба спробувати прояснити ситуацію.

Подолати систему з домофоном не склало проблеми. Чарівна посмішка до пані, яка виходила з будинку, й та ввічливо притримала чоловіку двері. До потрібної квартири Кірана безпомилково вивів залишковий слід магії. А от двері квартири вже мали досить складний захист.  Такий точно не варто ламати, якщо не хочеш, щоб будинок активував охоронні здібності. А Кіран не хотів. Принаймні не зараз. Тому вдався до найпростішого мирного способу – подзвонив у наявний дзвоник.

За дверима пролунали неспішні кроки й Кірана ледь не засліпив потужний магічний промінь –  камені проводили оцінку гостя. Довелося до маскування поспіхом додати щит. От і знадобилася магія міста. Ідентифікаційна магія спливла по щиту й повернулася до квартири, додавши в захист дверей якісь незначні елементи. Чоловік за дверима зупинився ніби роздумуючи. Кірану стало навіть цікаво, як цей ювелір сприймає магію каменів? Як прояв інтуїції? Чуття? Чи набув інших, більш зручних здібностей?

Двері не відкрилися, що Кірана це не здивувало. Проте ожив невеликий пристрій на стіні поряд з дверми.

— Слухаю вас, молодий чоловіче? — почув Кіран насмішкуватий старечий голос. Ювелір, а судячи з поведінки каменів, це був саме він, явно готовий до непроханих гостей. І точно щось знає, про магію навкруги нього. Здається, навіть уміє нею трохи користуватися.

— Доброго дня, перевірка витоків газу, — смикнув Кіран першу ліпшу думку, яка витала в повітрі. Це була думка мешканки сусідньої квартири, що спостерігала за Кіраном попід іншими дверима. Люди часом дуже зручні тим, що проявляють надмірну цікавість та мимоволі надають підказки.

— Маю справний датчик і можу з усією відповідальністю запевнити, що витоків у мене немає, — хмикнув ювелір. Кіран розрізнив відверто глузливі нотки в його голосі. А от в емоціях жінки, що причаїлася за дверима на іншому кінці сходової клітини, проскочило розчарування.

— Вибачте, але мені треба переконатися.

— Не сьогодні, хлопче, не сьогодні. Іч які швидкі, — недбало відповів дід та вимкнувши переговорний пристрій пішов геть. Втім, Кіран не збирався наполягати, адже все що треба, з’ясував. Господар потрібного йому каменя на місці, як і Місанделег, ауру якого Кіран розрізнив в тому промені магії. Отже, пішов лише камінь-мандрівник. Несподівано, але навіть добре. Мінус один ступінь складності. Більше шансів виконати завдання, повернутися та дізнатися, що там з тією мрійницею. Та що ж за напасть! Знову вона! Думки про неї, що, вирішили звити гніздо в голові? І якою зброєю боротися з тією напастю? Ставити магічні пастки, як на настирливих шкідників? Уявивши подібне у власній голові Кіран нервово розсміявся й попрямував на вихід з будинку. Треба зосередитися на завданні. Виконати його, а потім розбиратися з незапланованими мешканцями думок. Може, це якась нова магічна хвороба?