Розділ 8

Злата

Злата роззирнулася. Вони з дракончиком опинилися на невеликому виступі гори. Було свіженько (піжамка, явно не одежина для прогулянки горами), але не холодно. Вдалині виднілося кілька гірських гряд зі сніговими шапками. Зробивши пару кроків вперед, дівчина обережно поглянула вниз і виявила, що просто під нею блукають поодинокі хмари. Між ними, то пірнаючи, то знову виринаючи, кружляли великі птахи, схожі на орлів. За хмарами проглядали вкрита лісом долина і, здається, річка. Було запаморочливо красиво. Одна біда — жодної стежини, якою можна було б спуститися з цього «Тейде».

 — Здається, доведеться вдавати альпіністку, — пробурмотіла Злата. Дракончик на плечі засвистів. Щось, ніби, підбадьорливе.

— Крилами не поділишся? —  покосилася на нього дівчина.

Дракончик перелякано притис крильця до тіла і сповз на самий край плеча.

— Зрозуміло. А шкода. Втім, вони для мене явно були б малуваті, — посміхнулася дівчина, обираючи, звідки почати спуск.

На щастя, скеля тут була не прямовисна, хоч безпечною її назвати було важко. Спуск до місцини, якою вже можна було йти, а не дряпатися з можливістю скрутити шию, вартував Златі кількох нігтів та сітки дрібних білих подряпин на руках та ногах. А от відсутність взуття виявилася навіть доречною. Особливо далі, коли Злата стрибала по великих валунах, якими було всипано схил гори. Це було весело. Хоча дракончику не дуже сподобалося, бо йому довелося махати крильцями, адже всидіти на дівочому плечі під час тих стрибків не вийшло.

Поступово між камінням почала з’являтися трава з квітами, потім кущі, а ще через якийсь час Злата чимчикувала по лісу. Дракончик знову всівся на плече, а скоро й заснув, лише ступінь стискання його кігтиків вказувала, що тваринка контролює «поїздку».

М’яка, вкрита килимом синіх дзвоників земля під ногами, світлий, пронизаний променями сонця ліс, спів пташок. Світ навкруги викликав захоплення своєю мальовничістю. Й тим, що ніхто не намагався Злату спіймати чи запхнути в сумку. А ще невдовзі дівчина натрапила на галявину з червоними ягодами. Спочатку, присівши на траву вона їх уважно роздивилася, бо мухомори теж прекрасні на вигляд, але це не робить їх їстівними. Втім, ззовні це були типові суниці, які Злата колись збирала з братом. Доки дівчина міркувала їстівні ці ягідки чи ні, поряд щось зашурхотіло. А за мить просто перед нею з куща вискочило сіреньке зайченя, схопило ягідку, а помітивши дівчину, хутко зникло.

— Ага, тобто — їстівне. Навряд чи зайченя буде отруйне зілля варити… — радісно примружилася Злата й спробувала одну ягідку. На смак — типова суниця. 

Злата вже з пів години займалася збиранням ягід, коли драконятко на її плечі завовтузилося й прокинулося. Злетіло, всілося й невдоволено-питально подивилося на дівчину.

— Що? У мене привал. А ласувати дарами природи — то свята справа. Я не могла проігнорувати таку смакоту. До того ж вже й не пам’ятаю коли їла… — розвела руками Злата й закинула до рота чергову ягідку.

Дракончик картинно закотив очі й влігся на траву, з виглядом «перечекаю цю напасть».

— Знаєш, ти нагадуєш одну мою подругу, яка вважала мою звичку спокушатися ягодами в лісі чи фруктами з дерева на якомусь курорті, дурнуватим прибабахом. На її переконання, їсти таке можна лише якщо воно вирощене в стерильній теплиці, потім це хтось зірвав (бажано в рукавичках), помив, красиво розклав та подав на тарілочці, — хмикнула Злата.

Дракончик кумедно накрив морду лапою, наче намагався не бачити такого неподобства.

— Один в один — Оріана. Не вистачає лише гидливого «там же мікроби, живі, мільйони», — розсміялася Злата. — Долучайся до імпровізованого обіду.

Дракончик зневажливо пхикнув.

 — Це смачно, справді,  — Злата простягнула дракончику кілька суниць на долоні. Той у відповідь на неї подивився, як на божевільну та відвернувся.

— Схоже, дракони їдять щось інше… Сподіваюся не зайців?

Дракончик повернувся до неї з таким обуренням на морді, що дівчина мимоволі розсміялася.

— Вибач, якщо образила. Але інструкція до тебе не надавалася.

Драконятко виразно так оглянуло дівчину з голови до ніг.

— Гаразд, до мене теж інструкції не доклали.

Тваринка велично кивнула й знову вляглася на траву.

Обібравши всю суницю на галявині, Злата попрямувала далі. За якийсь час вийшла до ріки та вирішила йти вздовж неї, бо тут був кращий огляд та й пейзаж нереально красивий. Високі крислаті дерева мальовничо нависають над водою, поверхню якої прикрашають болотні квіти, прибережні схили порослі кущами, що густо вкриті великими, білими, схожими на лілеї квітами. А над квітами проходить якийсь запаморочливий карнавал яскравих метеликів та інших комах. Найбільше Златі сподобалися великі, синьо-зелені метелики, які кілька разів сідали їй на плечі, чим викликали щире обурення дракончика. Він явно не схвалював додаткових пасажирів.

Майже з-під ніг Злати кілька разів вибігали чи злітали якісь пташки, дрібні тваринки, один раз поряд діловито потрусила кумедна жовта лисиця, а пізніше біля кущів Злата помітила лосицю з  довгоногим дитинчам. Злата й не здогадувалася, що ці тварини такі високі! Дівчина завмерла й заворожено на них витріщалася, доки мати з лосеням неспішно не покрокували вглиб лісу.