Розділ 1

Мрійники — небезпечні люди, бо іноді їх мрії здійснюються попри здоровий глузд

та сумнівну реалістичність цих мрій.

Злата упала у воду. Ледь встигла затримати повітря, шоковано вирячилася на рибу, що кинулися від неї в різні боки. Коли стрімке й несподіване занурення уповільнилося, дівчина розгублено роззирнулася. Підводний світ був…красивий. Пронизані променями світла довгі яскраво-зелені водорості тягнулися з дна майже до поверхні, нагадуючи химерні дерева. Між рослинами плавала безліч кольорових риб, то тут, то там зблискували бульбашки повітря. Злата мимоволі замилувалася цією красою, але тут відчула, що прихопила замало повітря, тож довелося поспіхом спливати.

Але варто було дівчині сягнути поверхні та зробити вдих, як на неї впала велика сітка. Не встигла Злата обуритися, як та сітка вже стягнулася навколо неї й потягла кудись, ніби сардину! Дівчина намагалася вибратися, але ті спроби тільки погіршували становище, бо сітка була всіяна дрібними, жорсткими шпичаками, що неприємно дряпалися. До того ж одну з рибин, які мали нещастя опинитися поряд, невдало притисло до дівчини і тепер те лускате створіння відчайдушно ляскотіло Злату по носі! Сумнівна косметична процедура! Втім, на щастя, вже за кілька хвилин дівчина відчула тверду поверхню, а потім сітку витягли на берег. Дівчина нарешті  отримала можливість нормально дихати та скинули з обличчя рибину. 

Відкашлявшись та вирівнявши дихання Злата так-сяк всілася й роззирнулася. Пейзаж що її оточував був зовсім незнайомим. І дівчина, хоч убий, не могла зрозуміти де вона опинилася, як і… звідки. Пам'ять категорично відмовлялась допомагати.

Злата розгублено роздивлялася високу зелену траву над якою шуміла густа крона листяних дерев,  блакитне небо та бірюзове озеро з якого її витягли. Сиділа дівчина на траві, яка росла майже попід самою водою, полишаючи лише вузьку смугу мокрої рудої глини. І на тій смужці, стояли,  тримаючи краї сітки, в якій дівчина досі була сповита, дуже дивні створіння. Злата наморщила чоло й схилила голову. Істоти нагадували зайців. Високих, метра під два, з великими зубами. Вони стояли на двох лапах та роздивлялися її кумедно рухаючи пухнастими вухами та довгими білими вусами. Проте не встигла Злата визначитися, як реагувати на цих напрочуд реалістичних квадроберів, як щось поряд неприємно свиснуло й зайці-рибалки завмерли та… мішками впали на землю. А в траву поряд з дівчиною зістрибнув з дерева темноволосий чоловік у зеленому одязі. Швидко оглянувши зайців він простягнув руку й щось прошепотів. Зайці зменшилися до розміру запальнички. Доки Злата шоковано кліпала очима на цей фокус, незнайомець піднявши з землі мінітваринок та недбало закинув їх у невеликий рюкзак, що висів у нього на спині. А потім, не промовивши й слова розвернувся й пішов вздовж озера.

— Агов, а як щодо мене? — крикнула Злата незнайомцю й мимоволі закашлялась, бо таки наковталася води. Махнувши рукою у спробі привернути увагу, вона почала поспіхом виплутуватися з сітки.

Незнайомець стрімко розвернувся й чомусь відскочив вбік. А там, де він був мить тому, щось зблиснуло, наче якесь велике дзеркало пустило сонячний зайчик і зникло. Чоловік повільно повернувся до Злати. І вираз його обличчя, раптом змусив дівчину пожалкувати, що  вона привернула його увагу. Може варто було сидіти мовчки, а потім якось самій з’ясовувати куди це вона потрапила? Бо щось цей чоловік зовсім не нагадує доброго лицаря.

Тим часом незнайомець обережно підійшов до місця де щось зблиснуло, обійшов його, зробив рукою жест, немов мацає повітря. А потім, питально вигнувши одну брову, знову повернувся до Злати, яка все ще виплутувалася з сітки. В два стрибки він опинився просто перед нею, змусивши завмерти. Під його важким поглядом Златі шалено захотілося розчинитися в траві разом з тією недолугою сіткою, проте в бежевій байковій піжамці, зробити це було нереально. Чоловік щось вимогливо сказав. Це була явно не українська і навіть не англійська мова, яку Злата досить непогано знала.

— Що? — кліпнула на незнайомця дівчина. Судячи з інтонацій він щось питав. Але що саме?

Чоловік знову щось промовив, цього разу інтонації натякали на риторичне питання.

— Не розумію, — розвела руками Злата, розгублено роздивляючись загадкового мисливця. Високий, смаглявий, худорлявий, при цьому досить широкі плечі. Взагалі непогана така спортивна статура, формату професійного плавця, подумки відмітила Злата. Темно-зелений одяг, проте не камуфляжний, взуття нагадує кросівки формату хендмейд. Дівчина знову підняла погляд від взуття незнайомця до обличчя. Різкі риси, темні, якісь аж бездонні очі з чудним, дивним, багряно-золотим… вогником у глибині… Свідомість дівчина плавно провалилася у пітьму.

Отямилася вона від того, що її бовтало й трусило. Було темно, задушливо, ще й обличчя постійно тицяло щось пухнасте. Злата розгублено закліпала й спробувала сісти. Але це виявилося непросто, бо підлога прогиналася та й стіни мали чудний вигляд. Ніби складки тканини. Придивившись до них уважніше, Злата виявила, що ті стіни сплетені з гнучких канатів. Тобто це дійсно тканина? Злата згадала долю зайців-рибалок і запідозрила, що й сама опинилася в сумці незнайомця. Цікавенький поворот. Роззирнувшись в умовах тьмяного освітлення, Злата дійсно виявила поряд тих істот. «Зайці» були нерухомі, проте обережно помацавши одного з них, дівчина виявила, що вони теплі. Отже, є шанс, що живі. Опинитися невідомо де, ще й в сумці з двома мерцями було б зовсім сумно.