Глава 12

Ближче до обіду я зняла спецодяг прибиральниці, застрибнула в джинси, білу футболку та кеди, і поспішила на зустріч до коханого.

«Я тебе чекаю біля машини на парковці» - написала повідомлення.

«Ок. Буду через 5 хвилин» - отримала миттєву відповідь.

Чекати довелося трохи довше, якось підозріло на мене стала поглядати служба охорони… Ще б пак, кручуся біля автомобіля самого генерального.

Але раніше я була помічена за спільним дозвіллям з Платоном, тому ті тактовно мовчали.

Таки довго ми не заховаємо кота у мішку, багато вже хто про нас знає.

- Привіт, дівчинко, - обійняв ззаду.

- Привіт, Платоне, слухай, ти б обережніше, а то на нас охоронці дивляться… - мені ніяково, адже нічого ми, по суті, кримінального не діємо. Але ж вирішили приховувати стосунки, значить потрібно чинити відповідно.

- Вони мовчатимуть. Не переживай, - посміхнувся до мене, відкриваючи двері та запрошуючи в салон.

Літо закінчувалося, але ще пекло, тому прохолода кондиціонера приємно освіжала та охолоджувала нагріте під сонцем тіло.

- Як твої справи? – запитав Платон, направляючи автівку в тільки йому відомому напрямку.

Мені байдуже куди – аби з ним. 

- Стандартно. Ганчірка, відро та швабра і ніяких проблем, - пожартувала я.

- А в мене сьогодні божевілля – один контракт горить, скандал в прямому ефірі з елементами дискримінаціЇ, плюс затримка по дедлайнам здачі однієї комерційної роботи, - я почувалася щасливою! Платон ділиться зі мною своїми переживаннями, турботами, відкриває свій світ для мене.

Але чим я можу допомогти? Я навіть не все повністю зрозуміла з того, що він сказав… Маю вчитися, щоб досягти його рівня.

Тим часом ми завернули на парковку.

- Ми в ресторан? – здогадалася по обстановці.

- Ну так обідати ж приїхали. Ти думала, що до мене поїдемо? То не вийшло б поїсти, - натякнув, зиркаючи полумʼяними очима.

А я зашарілася від подібних провокаційних слів, тому мовчки вийшла з машини, не піддаючись на подібні діалоги. 

Як завжди відчуття дискомфорту через невідповідність мого вбрання.

Чи може сукню купити?.. Ми ж часто будемо разом обідати.

- Навіть не починай, ти прекрасна! Свіжа, юна і надзвичайно красива. – здогадався про що я думаю.

Взяв за руку і провів в самий дальній куток, розмістивши за столиком.

Ми замовили стейки, салат і холодний чай – смачно, але не на ту суму, що вказана в меню.

Я б смачніше приготувала і в рази бюджетніше.

- Слухай, давай я буду готувати нам обіди, - запропонувала, оскільки зайва економія нікому не завадила. Особливо такій бідній людині, як я.

- Та ну, не вигадуй. Ти ж не моя обслуга, ти моя дівчина, - тримав руку та увагу. 

Я на мить  перестала дихати, потонувши в вирі його пристрасті.

- Я ж просто хочу, - прошепотіла.

- Я теж дещо хочу… - розряд пройшовся крізь мене, розганяючи кров по венах.

- Мабуть, зʼїсти щось смачненьке, - підморгнула.

- Готовий зʼїсти Червону Шапочку, - посміхнувся мій вовчисько.

- Натомість жуй салат, друже, - підсунула тарілку з овочами та зеленню.

- Ех… Таке життя несправедливе. Хочеш гаряченького, натомість доводиться куштувати, що дають. – зітхнув приречено, а очі горять полумʼям, я от-от згорю.

Так ми обідали щодня вже тиждень, а вечори проводилися частіше в нього вдома - купаючись в коханні, турботі один про одного та затишку. Ми разом готували, дивилися фільми, слухали класичну музику, танцювали, жартували…

Я закохалася по вуха…

Платон уважний, мужній, красивий, рішучий. Не чоловік - мрія!

От тільки я про себе мало що розповідала. Навіть перший конфлікт в нас стався на цьому підґрунті.

Але почувалася з ним я абсолютно коханою та щасливою.

Одного разу ми так само приїхали в ресторан, щоб пообідали. Гомоніли про всілякі дурниці, коли нас відволік голос збоку.

- Привіт, наречений, - почула я і обернулася.

- Ангеліно, - привітався Платон.

Я просканувала жінку – красива, струнка, елегантна, значно старша за мене і дуже заможна. Це видно по її аксесуарах, макіяжу, та навіть статурі, як вона себе подає.

- Платоне, а хто ця мила пташечка, з якою ти так ніжно тримаєшся за ручки? – претензії не чулося, скоріше нотки знущання.

- Тобі яке діло? – холодно поставив на місце пані.

- Та є… Ти ж знаєш. Ти б, голубко, тікала від нього доки можливо, а то потім плакатимеш, а нічого не вдієш. Сімейний бізнес вище за все, так, Платику? – знову натяки, які я не розуміла.

А вони обоє розуміють… І є між ними певні стосунки, точно не романтичні, але щось повʼязуває…

Неприємно… Аж холодом від жінки віє.