Глава 10

Трохи злякано, але все ж переступила поріг квартири Платона.

І завмерла від краси та розкоші – відразу виникли асоціації з голівудськими фільмами про сучасну Попелюшку, от тільки я не вона.

Простір – нереальний, квадратів 200, не вмію їх рахувати, але по враженню колосальні розміри, кругом скло та метал, щоб переплітається з домашніми дрібничками в інтерʼєрі.

- Ласкаво просимо в мій барліг, - посміхнувся Платон і підхопив мене на руки, проносячи в сторону дивану.

Отак в нас все буде? Без зайвих прелюдій і сентиментів?.. Розчарування накрило мокрим рядном.

- Мені подобається, коли багато місця, тому кухня з вітальнею досить велика. Тобі подобається? – по-доброму заглянув в очі, з крупинками сміху глибоко всередині, поставив на ноги поряд з тим самим диваном, що викликав негативні емоції.

- Так. Красиво та просторо, - не знала як реагувати… 

- В мене ще три окремі кімнати і ванна. Он там, - ткнув в одні із дверей.

Чи то шок, чи то ступор… Кивнула головою і сіла.

- Алісо, тобі не комфортно? Ти  як натягнута струна. 

- Все нормально. Просто… Чому ми тут? – тихенько запитала, під кінець репліки перейшовши майже на шепіт.

- Хочу з тобою по-домашньому посидіти, повечеряти, випити келих бренді. Нічого такого про що ти подумала. Ми ж домовлялися, наша перша ніч має стати особливою. І так воно і буде. Тому видихай, дівчинко, сьогодні в програмі лише розмови. – легенько погладив по голівці. 

Знову розчарована?.. В мене дивні очікування… Сама себе не розумію.

- Давай я щось приготую, -  хоч якось виправдаю своє перебування в цьому іншому вимірі. 

Такої розкоші я наживо ніколи не бачила.

Думала, що подібні квартири слугують декораціями в фільмах, а насправді так люди не живуть. Це ж скільки грошей?.. Все життя працюй і все одно не заробиш.

- Ні. Ти мій гість, тому відпочивай, а я покажу клас, - посадив таки на диван, сам же попрямував в сторону кухонного простору.

Я спостерігала за ним і мліла… Ніж в його руках ніби танцює бойовий танок, мʼязи переливаються в руках, погляд зосереджений, рухи скоординовані, одним словом – бездоганний чоловік.

- Що ти готуєш? – підійшла ближче до сцени акту.

- Рибу. – гордість промайнула в погляді. 

-  А часто ти практикуєш? – ну не схожий він на домогосподаря та й кухня виглядає не обжитою.

- Ну… Чесно кажучи, дуже рідко. Вчора Юлька принесла рибу, то маю матеріал для приготування. 

Хто така ця Юля?! Ревнощі ножем різнули по серцю, викликаючи майже фізичний біль.

Але хіба маю право питати? Хто ми один одному? Які в нас стосунки?

Я боялася почути відповідь, тому мовчки зітхала, приховавши свої думки та переживання.

- То ти знаєш, що з нею робити? – ласкава, лагідна зовні, а всередині все бурлить.

- Приблизно, - посміхнувся так розгублено, що не посміхнутися у відповідь просто нереально. – Але я сам хочу приготувати!

- Давай разом, - запропонувала альтернативу, впевнено зайнявши місце поряд.

Ми дуркували, веселилися, сміялися і нереально приємно проводили час. Виявляється спільне приготування їжі – це окремий вид задоволення! 

- Не смій! – прокричала, втікаючи із-за столу.

- Навіть не подумаю! – а в самого писок в пушку. Ага. Так я і повірила.

- Зараз рибка згорить, - погрожую найжахливішим.

- Алісо, я ж кажу, буду чемним та слухняним! 

Обережно підхожу, видивляючись що там в руках і таки потрапила в пастку – мене обсипали з ніг до голови борошном.

- Ну все! Тепер буду мститися! – схопилася за залишки білого порошку і за ним.

А він тікати.

Я так не сміялася, мабуть, ніколи.

Ми, задоволені та білі, повернулися до плити, щоб таки перевернути рибу. 

- Ти дуже красива, коли щаслива, Алісо, посміхайся якомога частіше, - зауважив мій коханий.

- Дякую, - що сказати? Всім личить бути щасливими. 

В мене мало приводів для сміху, тому кожне з них на вагу золота.

Сьогоднішній вечір відкладеться дорогоцінним спогадом в скарбничку з найдорожчим.

Салат приготувала на скору руку, тепер вже Платон за мною спостерігав і вигукував всілякі приємності.

- Ти дуже талановита кухарка, моя дорога! Я не знав про наявність стількох талантів в молодій та зовсім юній дівчині. Тебе вчили готувати? Мама? – торкнулися забороненої теми.

Ні. Я не хочу псувати красу сьогоднішнього вечора відвертими та складними розмовами.

- Скоріше бабця. А ти обіцяв сам готувати, натомість сидиш і спостерігаєш. Ось так гостей пан Платон зустрічає, - перевела тему на безтурботну.

- Віддавай ножа, - підхопився в мить. – Сідай, принцесо, а я закінчу.

Знову на диванчику, але вже ліпші в нас з ним стосунки, я впевненіша, а він мʼякший.