Глава 9

Платон Залевський 

- Привіт, - зайшов в особняк батьків в препоганому настрої. Хотілося ще побути з моєю таємною пристрастю – Алісою, натомість буду слухати нотації батька.

- Братику!!! – Юліана кинулася обійматися, мила та ласкава як котик, хоча скоріше як рись, в ній вогню на 20 стандартних котів. 

- Ти вже доросла жінка, а поводишся немов дитина, - посміхнувся сестрі. 

У нас різниця 5 років, а по відчуттях моя Аліса набагато старша за сестру. 

- Ой, облиш, радій життю! Я тебе не так часто бачу, щоб сидіти приреченою сосискою. А що там Гарік? Як у нього справи? – знову за своє. З 18 років в нього закохана і почуття не покидає, а тільки множиться. 

- В нього нова пасія. – здав друга. Ну це не секрет, Юліана все одно могла б дізнатися дані подробиці від наших спільних знайомих.

- Чорт!!! Я йому зроблю! Ну нічого, це остання! Більше не буде! – відступив від сестри, бо аж мурашки по шкірі від її маніакального погляду. 

Ні, ласкаві та спокійні дівчата – це благодать. 

Знову мої думки повернулися до милої, ніжної Аліси…

Поряд з нею спокійно, водночас кров бʼє по венах і пристрасть вимагає дій! Така собі непоєднувана суміш сексуальності, наївності, доброти та милосердя.

- Діти, доброго вечора, - батько в діловому костюмі спустився по сходах. Ми так завжди вдягаємося - офіційно та незручно.

- Привіт, таточку! – Юліана в мить перекинулася з агресії в грайливість, ніби жонглюючи емоціями. 

- Будь спокійною, ти вже доросла жінка! – суворо кинув наказ тато. 

- Боже… Що брат, що батько… Ви однакові! – посміхнулася сестра, взагалі не реагуючи на тон чи атмосферу в кімнаті.

Я не вважаю, що ми однакові, хоча схожість між нами є однозначно.

Такі ж категоричні, ділові та люди справи. І знаємо свій обовʼязок.

- До нас на вечерю прийде гість, - випливла мама в вечірній сукні, красива та вишукана. Хоча в них з батьком різниця 10 років, візуально всі 20 можна дати. Обʼєктивно красива жінка. 

- Ангеліна? – здогадалися всі в кімнаті, а озвучила Юлька.

- Зі своїми батьками. Ви давно знайомі, ще з дитинства, тепер настав час провести сватання і зустрітися як наречені. – постановив не тато, президент корпорації.

Я знав давно, що цей час настане. Ми так домовлялися раніше і я свого часу погодився.

Тепер шкодую.

Але від слова не відмовитися... Не дозволять. Та й я не маю права.

В таких сімʼях кохання – це не критерій вибору дружини чи чоловіка, це скоріше приємна несподіванка або прикра таємниця.

В моєму випадку коханням й не світить, принаймні, між нами з Ангеліною.

Вона мене дратує, пихата, зарозуміла, вважає себе богинею на землі із-за статусу сімʼї. Сама з при цьому нічого не варта – як яскрава обгортка цукерки.

- Добрий вечір! – а от і гості.

Всі ми пунктуальні, тому прибули приблизно в один час. Натреновані роками. 

Батьки обмінювалися привітаннями, облизуючи дупи один одному, а я вже чекав на закінчення вечора. 

От би встигнути приїхати до Аліси... 

Може якщо не дуже пізно закінчимо, то заскочити на 10 хвилин? 

Просто щоб заспокоїтися після важкої вечері. 

Вона на мене діє як подорожник, в її очах я бачу підтримку і стає легше на душі, всі турботи та проблеми відступають... 

- Привіт, - підпливла біла лебідка, прямо в образі невинної Діви.

Ми з Ангеліною  одного разу в 18 років разом приймали участь в оргії, тому біле на заручини вдягати посоромилася б. Це як вдягають білу сукню на пʼятому вінчанні.

- Привіт, - єдине, що імпонує в ній – це відсутність лицемірства. Вона пряма та чесна. 

- Ми через три місяці одружуємся.

- Ні. Через пів року. В мене домовленість з батьком. 

- Там нові дані щодо термінів у звʼязку з поглинанням корпорації сталі в Малайзії. – переможно блиснула очима.

- Я ще не в курсі. Слухай, ти ж теж не хотіла заміж чому поспішаєш? – живіт плаский, Ангеліна струнка, аж занадто на мій погляд, але це не означає, що не може бути вагітною. – Перед весіллям сходимо до гінеколога. Мені чужих дітей не потрібно. 

Вона поблідніла під колір сукні. Влучив.

- Я зроблю аборт. Чорт тебе забирай. – процідила крізь зуби і заплющила очі, наповнені сльозами. 

Ми мовчки спостерігали за батьками, які стелилися, раділи одне одному. Нехай би і одружувалися. Чи в свінгерство подалися… Навіщо ж нас напрягати?

- Платоне, може ми домовимося? Це від коханого чоловіка дитина… Я дуже хочу її зберегти… Будь ласка… - на мить мені стало шкода, але це лише мить.

- Я ж не проти. Народжуй на здоровʼя. Але дитина не моя. І не буде нею.

Відійшов подалі, тому що стало неприємно. Навіть думки промайнули залишити дитину, вона ж не винна ні в чому. Але. Нехай тоді мама має сміливість народити.